Читати книгу - "Подарована Асмодею, Іванна Желізна"

Два наступних дні, після вечері в ресторані, я сама не своя. Ні хатні справи, ні робота не проходять без думки про Ітона. Його тепло, обійми, ніжні дотики та слова підтримки ніяк не виходили з голови. А тому я раз за разом їх прокручувала, відчуваючи легке хвилювання всередині. 

Насправді у мене таке вперше, а тому я дивуюся реакції організму. Буквально нещодавно серце билося від страху, коли я бачила Ітона, а зараз воно завмирає при кожній думці про нього. У мене напевно якийсь біполярний розлад, бо по-іншому я не можу пояснити свій стан. 

— …. літаєш у хмарах, Бембі? — тіло здригається, коли біля вуха лунає знайомий голос. 

Я була настільки глибоко у собі, що навіть не відразу зрозуміла, що більше не сама в кабінеті. Цікаво, як довго чоловік спостерігав за моїм трансом. 

— Пробачте, я вас не помітила, — швидко випалюю я. 

— Давай без цього формалізму, не чужі ж люди, — Тайпан щиро посміхається мені і я розслабляюся. Чомусь його посмішка завжди діє на мене, як заспокійливе. 

— Асмодей теж тут? — при Едові не наважуюся назвати його боса на ім'я. 

— Ні, я тут сам. — у мені з’являється легке розчарування, яке я намагаюся приховати, але виходить кепсько. — А ти, я бачу, не рада мені, Бембі? 

Насправді це не так. Попри те, що ми з Едом мало знайомі й рідко бачимося, я рада його присутності. Чомусь моє внутрішнє передчуття підказує, що цей чоловік дуже хороший і не скривдить мене. Та й на свого боса він взагалі не схожий. Навпаки, вони дуже контрастують один на фоні одного. 

Ітон більше холодний, грізний та надто серйозний. У нього важка аура, яка змушує беззаперечно підкоритися та схилитися перед ним. Але при цьому вона мене перестає лякати, як і сила, якої я боялася з першої зустрічі. 

В Едові я бачу протилежність. Він спокійніший і лагідніший. Від нього абсолютно не віє холодом та небезпекою. Навпаки, я відчуваю полегшення, коли він поруч зі мною. А ще мені неймовірно подобається його посмішка, яка змушує і мене посміхатися. 

— Ну от, ти знову зависла, — мене легко клацають по носу.

— Пробач, я просто залипла на твоїй посмішці, — називається хотіла виправдатися, а натомість зашарілася від озвучених слів. 

— Тобі подобається моя посмішка, Бембі? — невпевнено киваю головою. — Що ще тобі подобається? 

На нове запитання я просто знизую плечима. 

— Боюся, що все сказане буде використане проти мене.

— Хочеш, щоб я тобі присягнувся не використовувати твої слова проти тебе? 

— Так.

— А що мені за це буде? — яке нахабство!

— Інформація. А якщо тобі цей обмін не подобається, то можеш йти!

Для переконливості я склала руки на груди й відвернула голову. Думала, що так матиму грізніший вигляд. Та мало не підскочила, вартувало Еду підійти ближче, щоб обійняти мене.

— Я приймаю твої умови, Бембі. 

***

Гучний сміх лунає кабінетом і я зависаю на ньому ніби заворожений. Проте Нора цього не помічає. Вона далі розповідає свою історію, яскраво жестикулюючи, а я навіть погляду від неї не можу відвести. 

Все ж таки щось є особливе в цій дівчині. Бо як тоді пояснити те що, що повз офіс Маркуса я проїжджав лихий наче демон, а зайшовши привітатися з Норою, відчув нереальний прилив енергії та гарного настрою. Навіть всі справи відійшли на інший план. 

Так ми разом провели близько двох годин, обговорюючи все і відразу, дізнаючись один про одного більше.  

— Еде, тепер зависаєш вже ти, — з посмішкою кепкувала з мене Нора. 

А я все так мовчки дивився у її великі карі очі, на дні яких було так багато світла та невинності. 

Нора не була схожою на тих дівчат, яких я знав. Вона була більш наївною, але при цьому надзвичайно позитивною та щирою. І я радів, що пережиті події не зламали її. Можливо, це мене і притягувало до цього дівча. Воно було справді сильним, хоч і не усвідомлювало своєї сили. 

— Пробач, замислився.

— Не хочеш поділитися над чим? 

Я не зважував всі “за” та “проти”, як звик це робити.  Навпаки, сьогодні я мало не вперше діяв імпульсивно і так, як хотів. Тому й вирішив озвучити Норі про свої думки. 

— Ти сказала, що тобі подобається моя посмішка, — дівчина киває. — А мені подобаєшся ти, — зізнаюся я. 

У кімнаті повисає незручна тиша. Нора дивиться на мене своїми великими очима, сповненими подиву і мовчить. Я ж насолоджуюся чужим збентеженням і навіть не помічаю, як за моєю спиною відчиняються двері кабінету. 

Лише, коли дівча зістрибує зі свого столу і переводить розгублений погляд уперед, я повертаю голову у сторону дверей. 

Неочікувано на порозі з’являється Асмодей, міцно стискаючи в здоровій руці букет. А у його погляді так і читається чиста злість.

Упс… 

Здається, в пеклі сьогодні буде похмуро. 
 

P.S. Думаю, що вже й так очевидно, а тому більше не буду приховувати) У нас вимальовується любовний трикутник. За серце Нори готові поборотися відразу двоє чоловіків. Але кого обере Нора: Тайпана чи Асмодея, ми дізнаємося згодом) Повірте, ви не будете розчарованими