Читати книгу - "Подарована Асмодею, Іванна Желізна"

Не очікуючи сьогодні гостей, я отримала їх аж двоє. Та судячи з вигляду, вони ой як не раді один одному. Зараз у повітрі стояло таке напруження, що я боялася зайвий раз поворухнутися. А якби мала змогу, то б взагалі спробувала злитися зі стіною, щоб залишитися непоміченою. 

Асмодей з Тайпаном добру хвилину свердлили один одного поглядом, намагаючись показати свою силу. Опустити голову, для них означало підкоритися. Я ж розуміла, що це до добра не призведе. Тому зібравшись, вирішила втрутитися у ці дивоглядки. 

— Бажаєте кави? — це було перше, що мені спало на думку. 

— Я не проти випити, — відповів мені Тайпан. Не дивлячись на грізний вигляд його боса, він почував себе розслаблено. Я навіть помітила якусь насмішку в погляді, який адресувався Ітону.

— Ніякої кави не буде. Тебе по всьому місту шукає Ліліт, з якою ввечері ти маєш поїхати на раут до мера. 

— А хіба не ти мав супроводжувати свою дружину? — стоп. Дружину?

Я застигаю біля кавомашини з чашкою і намагаюся осмислити почуте. За весь період знайомства з Ітоном, я вперше чую, що той одружений. І мені стає якось так неприємно на душі. Ці два дні, коли я не могла відсахнутися від думок про чоловіка, він міг проводити зі своєю дружиною, яка навіть не здогадується про моє існування. 

— Плани змінилися. Тому раджу поквапитися, — свої слова Асмодей підтвердив кивком на двері. 

— Що ж, Бембі, мило посиділи, але робота чекає, — кліпнувши мені наостанок, Ед вийшов з кабінету. 

Я ж залишилася сам на сам зі своїми думками та Ітоном, який вирішив скоротити дистанцію. І це мені не сподобалося. Я відчувала всю неправильність ситуацію, не знаючи як далі себе поводити. 

— Вартувало з’явитися мені в кабінеті, як у тебе різко погіршився настрій, маленька. Невже Тайпан тобі більше до душі? 

Ситуація максимально абсурдна. Я не знаю, що мені потрібно відповісти. І ще більше напружуюся, коли перед обличчям з’являється пишний букет білих гортензій перев’язаний ніжною блакитною стрічкою. 

Мені приємно і водночас відразливо від самої себе. 

— Мені не до душі, коли залицяються одружені чоловіки, — вичавлюю з себе. 

— Он воно що. Я думав, що ти в курсі цього.

Ітон дивував, особливо тим, настільки спокійно згадував про свій сімейний стан. І як мені на це реагувати? Я ж прекрасно знаю намір цього чоловіка стосовно себе. Та тепер мені ще більше хочеться тримати дистанцію. 

— Ви якось забули згадати, що вдома на вас чекає дружина, коли намагалися до мене залицятися, — а у відповідь тільки гучний сміх, що відлунням пройшовся по кімнаті. 

— Хочеш почути про моє сімейне життя? 

Насправді ні. Мене чогось це зачіпає і змушує відчути неприємний укол кудись у сонячне сплетіння. Але замість того, щоб відмовитися, я киваю головою у знак згоди. Невже це цікавість така сильна? Чи мені просто хочеться більше дізнатися про ту жінку?

***

Я міг би перевести тему. Міг би Норі сказати не лізти не у свої справи. Але натомість вирішив знову довірити їй свої спогади. Мені здалося, що у той вечір, коли я розповів їй про сина, між нами щось змінилося. Якась невидима напруга зникла. І мені не хочеться, щоб вона повернулася тільки через те, що дівча дізналося про Ліліт. 

— Ми з Кейт познайомилися, коли мені було двадцять, а їй вісімнадцять. Вона була дочкою батькового партнера, який займався нелегальним обігом зброї. Уже тоді я був Асмодеєм, її ж усіма силами намагалися вберегти від кримінального світу… 

Та я бачив, що вона цього не хоче. Кейт не була схожою на своїх ровесниць. Вже тоді я відчував у ній силу та бажання влади, яку батько їй не давав. І мене це зацікавило, бо з дитинства я звик грати з вогнем. 

Ми зустрічалися близько чотирьох років, за які встигли декілька разів розійтись. Характери у нас обох зривні, а тому жоден не бажав поступатися. Кейт хотіла бути мені рівною, я ж шукав у ній більше жіночності та покори, яких мені не вистачало.

А потім ми дізналися, що вона вагітна. І тоді все перегралося. Кейт погодилася на шлюб та дала обіцянку триматися осторонь від криміналу. Я ж пообіцяв, що спробую вберегти нашу сім’ю від усіх незгод. Лище, щоб ми були щасливими.

У нас народився хлопчик, якого ми назвали Люком. На якийсь період мені навіть здалося, що наше життя з Кейт почало ставати схожим на звичайне. Дружина з материнством стала зовсім іншою. З’явилося більше ніжності та любові, які вона дарувала Люкові, а разом з цим і мені.  

— Якби не моя влада над Флоридою, ми були б звичайно сім’єю, яка щовихідних влаштовує барбекю на задньому дворі, а у відпустку їде відпочивати у Гаваї. 

Протягом усієї розповіді Нора сиділа мовчки. Вона уважно слухала мене і навіть не ставила зайвих запитань. Але її нервове перебирання сукні підказувало мені, що дівчина надто напружена. Таке відчуття, ніби їй було некомфортно чути про моє колишнє сімейне життя. 

— Але ми не були звичайними людьми. Як мінімум тому, що мали сотні ворогів по всій країні. 

Люкові було 8 років, коли його вбили, підірвавши наш дім. Той день для мене найгірший з усіх, що можна пережити. Але якщо я витримав біль, то Кейт зламалася. Син для неї був всім і саме він стримував неконтрольовану лють. Але коли його не стало, я побачив іншу дружину. Тоді й народилася Ліліт, одна з наймогутніших демониць. Права рука Асмодея. Жінка, яка своєю жорстокістю лякала кожного, що ставав на її шляху.