Читати книгу - "Мишка, Зимова Анета"

ДАНЯ 

-Дідько, Назар, я здурію! - спорожнивши склянку з віскі, кажу другові підвищеним тоном, бо музика, яка була зараз в клубі не давала змоги говорити спокійно. Після того, як я вийшов від Асі, я одразу подзвонив Назару і все йому розповів.
-Як все тяжко - говорить друг глянувши на свій годинник. 
-Я взагалі не розумію що сталося! Все було нормально. І ось так швидко щось з нею сталося- вже говорю тихіше і дивлюся в якусь точку на стіні, досі прокручуючи в себе в голові сказане. - Я ніхто в її житті - і посміхаюся кутиком губ. Я себе не впізнаю, бо змінююсь через неї, а вона каже, що я ніхто. 
-Дивно все це. - замислено говорить Назар - Чесно, я думав, що ти - і наводить вказівний палець на мене - їй подобаєшся. Можливо емоції у неї постійно скакають. 
-Вона казала це впевнено але наче примусово. Я нічого не розумію. Я збожеволію! - кажу і знову повертаюся до бару - Повтори! 
-Дань, досить пити. Не наливайте! - вже звертається до бармена 
-Ні! Не слухайте його! Я буду пити, не він. Мене слухай. 
-О, бовдур! Реально голова поїхала! - обурено говорить Назар - Я коли з Сонею сварився, так - і крутить пальцем, вказуючи на алкоголь і клуб - не страждав! 
-Розумієш, виходить так, що я їй не подобаюсь. А я телепень! Чому все так важко? Чому не можна просто відповісти на питання:”Що сталося”. Виходить мені просто не звертати на неї увагу? - і тягнусь рукою, до склянки з рідиною, яку знову заповнив бармен. 
-Виходить так. Друже, нажаль, не знаю чим допомогти - говорит щиро і в підтримку кладе руку на плече. 
-Дякую, що вислухав.  
-Поїхали додому. Завтра рано виїжджати. - і встає зі стільця. 
-Поїхали.
Поки я вийшов, мене похитнуло разів десять. Коли вийшов на вулиці одразу стало легше. Свіжа повітря одразу огорнуло тіло, а тиша дала відпочити. 
-Чого став? Йди до моєї машини. Завтра вже  звідси своє забереш. - говорит Назар вимкнувши сигналізацію свого авто. 
-Знаєш, що я згадав? - досі стоячи на місці  питаю. 
-Що? - невдоволено питає 
-Ми не відсвяткували, що в тебе є машина! - та йду до нього похитуючись. - Пішли! Купимо чебуреки, як колись. Коли нам було по п'ятнадцять. Пам'ятаєш? 
-Пам’ятаю. - і посміхається - Ми с тобою не ладнали, а потім зустрілися біля парку де чебуреки поруч продавали. А там грузин продавцем був - і починає сміятися. 
-Так. - я також не втримуюсь і сміюся з ним.- І він нам поради давав завжди! 
-А що за горе то в нас було, що ми так по душам говорили? - питає друг 
-Я вирішив тобі на батька скаржитися. А ти свій байк розбив, і тебе з дому вигнали. - і наче в минуле повертаюся. Після цієї історії ми як брати. Хоч вдень, хоч в ніч можемо зателефонувати один одному і прийти на допомогу. 
-А хочеш найцікавіше з цієї історії? - питає друг, вже коли дійшов до свого авто і я рушив до нього 
-Що? - стаю по іншу сторону авто 
-У мене ніколи в житті не було байка - і тягне посмішку. 
-Реально? А чого ти лапшу мені на вуха вішав? - питаю 
-Я просто там після невдалого побачення був. І мені здалося, що якщо скажу, що в мене був байк і я його розбив - історія буде більш крута. Не хотів бути лузером в твоїх очах. - і відкриває двері своєї автівки. 
-Дурень. - кажу в жарт і сідаю в авто. 
-Сам такий. - відповідає також жартом і заводить машину. За декілька секунд ми рушили з місця і він повіз мене додому. 

Не забувайте підписуватися на мене і ставити вподобайки)