Читати книгу - "Мишка, Зимова Анета"

Наступного ранку мене збудив дзвінок від Соні, це вже майже як традиція. 
-Доброго раночку, подруго - говорить радісно - Приходь до мене. Зберемо речі. 
-Точно! Речі! - в одразу встаю з ліжка- Соня, я взагалі про них забула! - я вже завтра виїжджаю, а речі навіть і не почала збирати. 
-Не дивно - насправді, цілий вечір я обдумувала слова Віки. І довго думала що робити. Та все одно відповіді - не знайшла - Тоді зараз збери дещо і йди до мене. У мене якраз всі поїхали за місто швидко зберемо валізу мені. Я тебе чекаю! А і ще. Візьми з собою косметичку і поклади туди бальзам, помаду, тіні, туш, підводку, консилер, пудру, хайлайтер… 
-Навіщо воно мені? - перебиваю її 
-Як навіщо? Кажу візьми, значить візьми. Все збирайся! До зустрічі. 
-До зустрічі - та відхиляю виклик. Одразу бачу на екрані смартфону декілька повідомлень від Дані: 
“Ти вдома?” 
“Все добре?” 
“Як себе почуваєш” 
“Ася” 
Я вирішила все ж таки не руйнувати відносини закоханих. Досі не розуміла, як їх я їх руйную, але я боюся. Боюся булінга, боюся що якщо буду й далі з Мельником спілкуватися, він різко оговтається і піде до Віки, а ще я боюся сильніше закохаюся. Я боюся. 
Залишивши всі свої думки, починаю одягатися так, щоб було зручно і в чому одразу піду до подруги, а саме це був спортивний костюм на флісі - худі та джогери з високою посадкою і кольором - графіт. Заплела хвостик і почала збирати свої речі. Першим я зібрала різноманітні ліки, бо все може бути. Взяла свій догляд за обличчям, косметику, як просила подруга, поклала шампунь, гель і на цьому етапі закрила валізу. Одягла куртку, шапку, взула черевики і написала маленьку записку татові “Я у подруги. Ввечері буду. Вечеря на плиті. Люблю тебе”. Поклала ручку поряд і пішла з дому. 
У Соні я вже була в гостях і знала де знаходиться її будинок та в якій квартирі мешкає. Квартира її велика і простора. По коридорам у неї висять різні  картини. Її кімната у фіолетових і білих тона, вони вже її дратують але виглядають гарно. Вже за пів години я сиділа у подруги і обирала, яка футболка їй більше пасує. 
-Ну Ася! Яка? Біла чи чорна? - питає прикладаючи то одну, то іншу. 
-Та не знаю. І та, і та гарна. Бери обидві - втомлено говорю. 
-Ну добре. - складаючи обидві каже- Що в тебе  сталося? - раптом питає. 
-Нічого. Все у мене добре - намагаюся звучати впевнено. 
-Ой подруго, я тебе дуже добре вже знаю - і сідає поруч біля мене - Розповідай!
-Я тепер не маю спілкуватися з Данею. - кажу опускаючи погляд на свої долоні. 
-З якого переляку? - здивовано питає 
-Ти в школі до мене підходила, коли я з медпункту повернулася, пам'ятаєш? - вона кивнула- Після цього, як тільки но ми вийшли зі школи мені зателефонувала Віка- у Соні на обличчі було здивування і не розуміння - Так от вона сказала, що вони кохають один одного і я заважаю їм. Коротше, якщо я продовжу спілкування з Данею, то мене почнуть знову булити і буде все ще гірше. 
-Я ж сподіваюсь ти не..
-Сонь, вони пара.. - кажу розчаровано - І якщо мені і далі спілкуватися з Данею, до того моменту поки він не зрозуміє, що я якесь дурне створіння, я ще сильніше закохаюся. Краще зробити це зараз.
-Ти повірила в її маячню? - встає і обурено говорить
-Де гарантія що це маячня? - також встаючи питаю 
-Він тобі казав що в нього є дівчина? - я похитала головою в знак, що ні - Тоді чому ти віриш їй? 
-Бо я бачила, як вони цілувалися... 
-Може вона була ініціатором і зробила це навмисно! Та ти б бачила його переживання коли знепритомніла. Він дивиться на тебе закоханими очима! 
-Та кому така, як я потрібна? - тихо кажу 
-Що? - з шоком на лиці питає
-Все. Тема закрита. Розумієш, мені не так страшно через булінг. Мені страшно, що це якась гра. І як на мене це найкращий варіант. - вже спокійно кажу їй 
-Роби що хочеш - зло каже -Чай будеш? 
-Буду. 
Вже далі до цієї розмови ми не поверталися але все ж її не давав забути Даня, який кожні п'ять хвилин дзвонив, а я то скидувала дзвінки, то вимикала звук. 
-Може візьмеш слухавку? Весь день телефонує- говорить подруга, коли вже закривала повністю зібрану валізу. 
-Ні - кажу виглядаючи з вікна, за яким вже увімкнули вуличні ліхтарі, щоб освітлювати вечірні дороги. 
-Ася, Ася. 
-Я мабуть вже піду. Треба валізу дозбирати. - ідучи до коридорі кажу їй
-Добре. Завтра тоді подивимося. Про будильник не забудь, бо проспиш як завжди. 
-Обов'язково! Гарного вечора! 
Я вийшла з будинку і пішла додому. Біля нашого будинку зайшла до пекарні і купила тістечок до чаю. Тим паче, батько зараз вдома. За хвилин десять я вже була в нашому коридорі. Швидко скинула черевики, куртку, шапку, шарф та пішла на кухню з тістечками в руках. 
-Привіт, т..- я замовкла, коли побачила за столом Даню. Він підняв на мене погляд і довго дивився. 
-Доню, тут твій друг тебе шукав,  я його на чашку чаю запросив. - говорить батько наливаючи чаю у чашки. 
-Ясно- кажу сухо та ставлю тістечка на стіл. 
-Тобі також чаю налью. - говорить дістаючи мою чашку. - А і Данька тебе завтра відвеще до вокзалу. - Данька? З яких пір вони так добре спілкуюся. Я повертаю свій злий погляд на Мельника. Чому коли я з ним не маю бачитися він сидить у мене вдома? 
-Клас - кажу з незадоволеним виразом обличчя. 
-Сідай. Чого ти стоїш? - каже батько і я одразу сідаю за своє місце і бачу, що батькова чашка вже в мийці. Він що давно тут сидить? 
-Ви спілкуйтеся, а мені треба по роботі зателефонувати і ліки випити. - і йде до дверей 
-Які ліки? Тебе щось турбує? - одразу тревожусь я 
- Та Леся таблеток заспокійливих купила. Не переймайся - та покидає кухню. 
- І що ти від мене хотів - якомога невдоволено кажу. 
-Знаєш, просто бере цікавість. Було все нормально та й обіцянку я чув, що ти мене повідомиш про свій стан але майже добу ні відповіді на СМС, ні відповіді на дзвінки. Муха вкусила? - ага. Віка та ще муха. Ні. Не муха. Вона змія! 
-Яка різниця? Ти ніхто в моєму житті. - випалюю ці слова, а саму з середини шкребе. Ну як можна дивитися на цю людину і казати таке, якщо зараз ти не уявляєш, своє життя без лише самої його присутності. У мене серце випригує коли він цілує або обіймає мене. Коли тримає за руку. Я як дурна переймаюся за його перегони, за його здоров'я. Але ніколи не задумувалась, до це може бути якоюсь грою, що у нього досі є відносини.. -Взагалі не розумію чому ти сюди прийшов. Тобі має бути начхати на мене. - і зосереджую погляд на чашці. Я не можу дивитися йому в очі. Мені боляче це казати. -Даня, будь ласка, ніколи. Чуєш? Ніколи не звертай на мене уваги. Я сіра криска, яку не видно в натовпі. - досі втупивши очі в стіл, будь куди, хоч би не на нього, вимовляю. 
-Ася, що сталося? - питає хмуро і пальцями легко піднімає моє підборіддя. 
-Йди. - впевнено кажу. 
Він опустив свою руку. І згодом нічого не сказавши взагалі пішов. От і добре - думаю, а на очах виступають сльози. Коли чую вже далеко: 
-До побачення, дядь Саш. - і двері зачиняются. Я швидко побігла до своєї кімнати, і лише там дала сльозам волю. Чому? Чому він з мене стільки знущався? Я вже по вуха закохалася! І відпустити його буде дуже не просто… .