Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

                  «… Так швидко
                         Втікало життя – ця кудлата гусінь…»
                                                                                  (В. Н.)

Двері зачинені,
А майбутній метелик,
Якому сниться синя квітка Небо
Тікає від тіні дзьобатого пересмішника,
Якого повелителі тіней назвали 
Сонце. 
Пісню сумного Бога 
Слухає і відтворює Бах 
Чи то розенкрейцер-лицар:
Хто зна, хтось, не я, навіть не майбутній метелик
Якого друг алхімічних алюзій
Назвав життям. 
А він лише повзе по траві Істини
І говорить пошепки про день прийдешній,
А може тікає, може не знає, не відає,
Що бути йому метеликом
Один день.
Але строкатим-барвистим,
Як провесінь танцюючого друїда-язичника
На ім’я квітень-паросток.
Чи то сновида-підбіл.
Жовтий.
Ґумовий день 
Перетворився в епоху вершників
Бамбуковий ліс став птахом зеленим,
Що ніколи не втомлюється співати
Про серце ночі.
Гучне.
Солом’яні бороди абеток
Стирчать з торбини мірошника Часу,
Слухаючи дзвони крижини-серця:
Ми не зчулися, не отямились
Як придибала краля
Весна.