Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

-Назви мені сенс, «Вампіре», тоді чому ви мали з Батистом існувати. За вашими плечами убивств більше, аніж у сучасної версії моєї сім’ї.

-Колись я був прости хлопцем, який любив життя, сектанте. Ангел, що оберігав мене, помер від болю, що завдало мені людство. Знаєш скільки разів мене били люди, катував вітчим? Я, мабуть, так само, як і ти, обіцяв собі, що навіть мухи не скривджу, чи не так? Волю та дух людини може зламати лише інша людина. Навіть ангел, що тебе весь час оберігав, не зможе протистояти тому злу, який завдають тобі вони. Поки живим був ангел мій, до того часу жила у мені людяність, сектанте.

-Я помирав з голоду, Рокко, коли на мене плювали, як я жебракував. Всім було насрати на мене і на те, що вони могли б знайти вранці труп. Ця сім’я дала мені надію та найголовніше – сенс, заради якого я мав спокійно жити.

-Як і надію дав мені Батист…

-Якби ти був у нашій сім’ї Рокко, ти б поглянув на світ під іншим кутом.

-Якби, сектанте, не мій вітчим та вчинки людей, тоді б я дійсно поглянув би на світ під іншим кутом…  Я монстр? – посміхнувся Рокко

-Ти той, хто був створений руками монстра, щоб нести жорстокість та помсту у континенті. – востаннє сказав Ісак.

Момент – і тіло Ісака лежало вже мертвим з перерізаним горлом та у вогні, яке спричинене вибухом горючої речовини. Голос Дермедона ніколи не пролунає більше у його голові.  Все як у видінні, коли він дивився у очі Змія. Фреска Бога почала руйнуватися від вибухів, які сталися тут. На ній залишився лише Дермедон, кров якого, як вогнем, лилась на місто.

В останніх дверях Рокко підірвав усі кімнати, кидавши шашки динаміту прямо туди, байдуже, чи були там люди, чи ні. Озброєних він відразу убивав. Його рана кровоточила, але сповнений ярості він цього не відчував. Скоро був вже світанок. Це місце було досить охоплене вогнем, аби на ранок від нього залишився лише попіл. Будинок мистецтв знаходився далеко від міст, як місце для туристів. Тут рідко хто бував, а з часів, коли його закрили, то цей будиночок нікому потрібен й не був. Усі антикварні речі та картини сьогодні були спалені як і Рокко, так і вже покійним Батистом. Сам будинок мистецтв був колосальних розмірів, тому це місце так любили сектанти. Покинуте, гігантське та забуте. Що ще потрібно було їм, аби не облаштувати тут своє лігво.

Рокко вийшов із будівлі, стоячи обличчям до неї.

-Це ще не кінець. – промовив, сповнений кров’ю «Вампір»

Єдине чого Рокі не знав це те, що у сім’ї залишилась лише одна людина, яка змогла врятуватися.

-Батьку, я знову не зміг повернутися до тебе на тризуб у вічне життя… - тихо промовив він, споглядаючи на горбу на колись його дім.

Полум’я було видно за кілометри у інших містах. Лише у небі, навіть у темноту, просвічувався Змій, що плив на хмарах, неначе на хвилях.