Читати книгу - "Дорога, Кормак Маккарті"

Що нам робити, тату?

Саме так, що саме, підтримав хлопець.

Дійшли до довгої коси припливної твані, у якій лежав напівзанурений у намул човник, стали й роздивилися його. Дуже вже занедбаний. У повітрі запахло дощем. Попленталися пляжем зі своїм багажем, шукаючи прихистку, але нічого не знайшли. Назбирали на березі сяку-таку купу вибілених, кольору кістки дров, розпалили вогнище та сіли в дюнах, накрившись брезентом, спостерігаючи за тим, як із півночі насувається холодний дощ. Невдовзі пішла злива, вода лишала ямки в піску. Вогнище парувало, дим неспішно закручувався кільцями, а хлопець згорнувся під брезентом, по якому тарабанили краплі, і невдовзі заснув. Чоловік натягнув брезент як капюшон і споглядав сірий океан у савані дощу і прибій, що розбивається об берег і знову відступає по темному поцяткованому піску.

Наступного дня попрямували вглиб суші. Широкі мочарі в низині. Сірі подоби папороті, гортензій і диких орхідей, до яких досі не дістався вітер. Іти вперед було справжньою мукою. Минуло два дні, і коли вони дісталися до дороги, він поставив сумку й сів, схилившись на руки, схрещені на грудях, і кашляв доти, доки взагалі міг кашляти. Два дні, а вони пройшли, можливо, кілометрів шістнадцять. Перетнули річку й одразу неподалік натрапили на перехрестя. Буря пронеслася рівниною зі сходу на захід, через перешийок, розрівняла мертві чорні дерева, як водорості на дні потоку. Тут вони й отаборилися, і коли чоловік ліг, усвідомив, що далі не піде й саме тут помре. Хлопець сидів і спостерігав за ним зі сльозами на очах. Ох тату, лише промовив він.

Чоловік дивився, як він іде по траві, стає на коліна і подає йому чашку. Хлопець випромінював світло. Чоловік узяв чашку, випив і відкинувся. З їжі лишилася тільки банка персиків, і він змусив хлопця її з'їсти, а сам не взяв жодного. Я вже не можу, сказав він. Усе гаразд.

Я залишу твою половину.

Добре. Залиш її на завтра.

Хлопець забрав чашку і відійшов, і світло переміщувалось разом із ним. Він хотів спробувати зробити тент із брезенту, але чоловік був проти. Сказав, що не хоче, аби його щось накривало. Лежав і дивився на хлопця, що сидів біля багаття. Він хотів бачити. Роззирнися, сказав він. У довгому земному літописі немає жодного пророка, якого б тут і сьогодні не шанували. Як не кажи, все буде правильно.

* * *

Хлопцю видалося, що він відчув у повітрі запах вологого попелу. Пройшовся по дорозі й дістав із придорожнього сміття шматок фанери, каменюкою забив у землю палиці та спорудив з усього хиткий навіс, але дощ так і не пішов. Замість ракетниці взяв револьвер і прочесав околиці у пошуках чогось їстівного, однак повернувся ні з чим. Чоловік узяв його за руку і прохрипів: Ти маєш іти далі. Я не можу піти з тобою. Ти маєш іти. Ти не знаєш, що може стрітися на дорозі. Нам завжди щастило. Тож і тобі пощастить. От побачиш. Просто йди. Усе гаразд.

Я так не можу.

Усе гаразд. До цього вже давно йшло. Тепер дійшло. Іди на південь. Роби все, як ми робили.

З тобою все буде добре, тату. Має бути.

Ні, не буде. Зброю постійно тримай при собі. Тобі треба знайти хороших людей, але не можна ризикувати. Жодних ризиків. Чуєш?

Я хочу бути з тобою.

Не можна.

Будь ласка.

Не можна. Треба нести вогонь.

Я не знаю, як це робити.

Знаєш.

А він хоч справжній? Цей вогонь?

Так, справжній.

А де він? Я не знаю, де він.

Знаєш. Він — у тобі. І завжди там був. Я його бачу.

Просто забери мене із собою. Будь ласка.

Я не можу.

Будь ласка, тату.

Я не можу. Не зможу тримати мертвого сина на руках. Думав, що зможу, але ні.

Ти казав, що ніколи мене не залишиш.

Я знаю. Вибач. Я з тобою всім своїм серцем. Назавжди. Ти для мене найкращий. І завжди був. Якщо мене тут не буде, ти все одно можеш зі мною розмовляти. Говори зі мною, і я говоритиму з тобою. От побачиш.

І я тебе почую?

Так. Почуєш. Тобі тільки треба уявити цю розмову. І почуєш мене. Треба потренуватися. Просто не здавайся. Гаразд?

Гаразд.

Гаразд.

Мені дуже страшно, тату.

Я знаю. Але в тебе все буде гаразд. Тобі пощастить. Я знаю напевне. Тепер мені краще помовчати. Бо знову почну кашляти.

Усе гаразд, тату. Не треба говорити. Усе гаразд.

Він наважився пройтися по дорозі так далеко, як зміг, а потім повернувся. Батько спав. Хлопець сів поруч під фанерою й дивився на нього. Заплющив очі й заговорив із батьком, а тоді сидів, не розплющуючи очей, і слухав. Потім знову спробував.

Чоловік прокинувся в темряві й тихенько закашляв. Лежав і прислухався. Хлопець сидів коло вогню, загорнувшись у ковдру, і дивився на нього. Крапала вода. Тьмяне світло. Старі сни зазіхали на яв. Крапало в печері. Світло лилося від свічки, що її хлопець ніс на мідній побитій підставці. Віск скрапував на каміння. Сліди незнаних створінь на мертвому лесі. Холодним коридором вони дійшли туди, звідки не повертаються. Від початкової точки до теперішньої єдиним виміром було світло, яке вони несли із собою.

Тату, а ти пам'ятаєш того хлопчика?

Так. Пам'ятаю.

Як думаєш, у нього все гаразд?

Так, само собою. Гадаю, усе гаразд.

Як думаєш, він не загубився?

Ні. Він не загубився.

А я боюся, що загубився.

Гадаю, у нього все гаразд.

Але хто ж його знайде, якщо він загубиться? Хто знайде хлопчика?

Добро знайде хлопчика. Завжди знаходило. І знайде знову.

Тієї ночі він спав, обіймаючи батька, але коли вранці прокинувся, той був холодний і закляклий. Довго сидів і плакав, а тоді підвівся й пішов крізь ліс до дороги. Коли повернувся, став на коліна біля батька, узяв його за руку і стояв, знову і знову повторюючи його ім'я.

* * *

Лишався біля батька три дні, а потім вийшов до дороги й оглянув пройдену частину шляху, подивився туди, звідки вони прийшли. Хтось наближався. Хлопець хотів було повернутися і втекти до лісу, але передумав. Просто стояв на дорозі й чекав, тримаючи револьвер. Всі ковдри він накидав купою на батька, а сам