Читати книгу - "Техно, Стружик Лев"

Бас засміявся у відповідь:

— Так, згідно з моїми даними, його викинуло прямо в далеке Балтійське море. Зараз він, мабуть, намагається врятуватися від акул, які його атакують. Здається, ми дали йому гідну відсіч!

Вони обидва сміялися, споглядаючи, як сонце повільно сідає за горизонт. Однак, їхня розмова поступово набула серйознішого відтінку. Леон замислився, подивився на далекий обрій і, зітхнувши, сказав:

— Ех, Басе... Здається, нам пора прощатися. Сонце вже заходить за далекі поля й гори...

Бас теж подивився у той бік, де горизонт став золотистим.

— Так, це точно. Ми так довго балакали з тобою, що навіть не помітили, як сіло сонце, — відповів він тихо, наче не хотів розлучатися.

Леон повернувся до Баса і, простягнувши йому руку, сказав з щирою посмішкою:

— Басе, дякую, що був моїм вірним супутником, другом і помічником. Дякую за твою відважність, яку ти показав у битвах з ЕльтаТомасом і його робомонстрами! Дякую за те, що пішов у цю пригоду разом зі мною, допоміг дізнатися про виникнення мого улюбленого музичного стилю техно й завжди був поруч! Ти — найкращий друг, якого я міг уявити! Дякую, що ти є.

На сенсорному обличчі Баса засяяло величезне серце, що пульсувало, а його „очі“ засвітилися теплим світлом. Він обійняв Леона і сказав:

— Дякую за такі слова, Леоне. Я також вдячний тобі за відважність, співпрацю й порятунок. Адже ти визволив нас із в'язниці, і це було приголомшливо. Бажаю тобі щасливих і мирних днів, нехай твоя музика надихає всіх, хто її слухатиме.

Леон посміхнувся, і на його обличчі з'явився ледь помітний смуток.

— Тільки не забувай повертатися до мене! — сказав він, торкаючись плеча Баса.

— Обов’язково повертатимуся, — запевнив Бас, і на його сенсорному обличчі висвітилося символічне закрите око, що означало обіцянку.

Бас ще раз обернувся, глянув на Леона востаннє і, махнувши рукою, почав спускатися з багатоповерхівки. Його фігура зникала за горизонтом міського пейзажу, а Леон залишився стояти, дивлячись услід своєму другу.

Зрештою, Леон зітхнув, провів рукою по волоссю і промовив до себе:

— Мабуть, час і мені йти додому. Друзі точно не знають, що я вже повернувся. Треба написати про це у соцмережах!

Він обернувся і повільно пішов до дверей, що вели у його квартиру. За мить сонце сховалося, залишаючи нічному Берліну яскраві вогні, які осяювали місто.