Читати книгу - "Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити"

життя, яке дозволить вам заспокоїтися, дотримуйтеся Правила 5.

Не наслідуйте інших. Знайдіть себе і будьте самими собою.

Розділ 17

Якщо вам дістався лимон, зробіть із нього лимонад

ід час роботи над цією книгою я відвідав Чиказький університет і запитав у його ректора, Роберта Мейнарда Хатчинса, як він долає неспокій. Він відповів: «Я завжди намагався дотримуватися поради покійного Джуліуса Розенвальда, колишнього президента фірми Sears, Roebuck and Company, який сказав: „Якщо тобі дістався лимон, зроби з нього лимонад“».

Саме так і чинить відомий освітянин. Але дурень робить навпаки. Якщо життя підсовує йому лимон, він здається і говорить: «Я програв. Це доля. У мене немає шансів». Потім він починає нарікати на життя і жаліти себе. Але коли лимон потрапляє до мудреця, той каже: «Який урок я можу отримати з цієї невдачі? Як я можу виправити ситуацію, що склалася? Як лимон перетворити на лимонад?»

Великий психолог Альфред Адлер все життя вивчав людей і запаси життєвих сил, які в них приховані. Він заявляв, що одна з найдивовижніших людських якостей полягає в умінні «перетворювати мінуси на плюси».

Ось повчальна історія про жінку, яка вчинила саме так. Її звуть Тельма Томпсон. «Під час війни, — розповідала вона, — мій чоловік служив у навчальному військовому таборі неподалік від пустелі Мохаве в штаті Каліфорнія. Я поїхала туди разом із ним, щоб не розлучатися. Я зненавиділа це місце. Воно було просто огидне. Ніколи в житті я не була такою нещасною. Мого чоловіка послали на маневри в пустелю, а я залишилася в крихітному будиночку одна-однісінька. Спека була нестерпна — 125 градусів за Фаренгейтом[14] в тіні кактусів. Поблизу не було жодної душі, з якою я могла б поспілкуватися. Там мешкали самі лише індіанці й мексиканці, які не розуміли англійської. Вітер віяв безперервно, і в стравах, які я їла, було повно піску, піску, піску!

Я почувалася страшенно нещасною і так жаліла себе, що написала своїм батькам листа. Я писала, що сил моїх вже немає, що я здаюся і повертаюся додому, і що я не можу більше жодної хвилини це терпіти. Їй-богу, краще я опинилася б у в'язниці! У відповідь батько написав мені лише два рядки. Ці два рядки назавжди закарбувалися у моїй пам'яті. Вони цілком змінили моє життя.

Двоє дивилися крізь тюремні грати:

Один бачив бруд, а другий — зірки.

Я знов і знов перечитувала ці рядки, і мені стало соромно за свою поведінку. Я вирішила відшукати хоч щось позитивне у моїй ситуації. Я намагалася побачити зірки.

Невдовзі я заприятелювала з місцевими мешканцями, і мене вразило їхнє ставлення до мене. Коли я зацікавилася їхніми тканинами і керамікою, вони подарували мені свої найкращі вироби, які відмовлялися продавати туристам. Я вивчала дивовижні форми кактусів: юки і юки деревовидної. Я багато нового дізналася про лугових песиків, милувалася заходами сонця в пустелі, збирала морські мушлі, що пролежали тут три мільйони років відтоді, коли піски пустелі були дном океану.

Що ж спричинило такі вражаючі зміни у мені? Пустеля Мохаве не змінилася. Індіанці не змінилися. Але змінилася я сама. Я змінила своє ставлення до того, що відбувається. І в такий спосіб найжахливіший кошмар обернула найцікавішою пригодою у своєму житті. Я відкрила для себе новий світ. Він схвилював і надихнув мене. Я була така зворушена, що написала про це книгу — роман, який був виданий під назвою „Осяяні бастіони“. Я визирнула зі зведеної мною в'язниці і побачила зірки».

Тельмо Томпсон, ви відкрили для себе стару істину, якій навчали греки за п’ятсот років до Різдва Христового: «Найкращі речі зробити найскладніше».

Гарі Емерсон Фосдік вже у XX столітті повторив це знову: «Щастя здебільшого не є задоволенням, переважно це — перемога». Так, це перемога, яка сприймається як наслідок подолання труднощів, як тріумф, коли ми свої лимони перетворюємо на лимонад.

Якось я відвідав будинок одного щасливого фермера у Флориді, який спромігся перетворити на лимонад навіть отруйний лимон. Коли він купив цю ферму, то деякий час перебував у цілковитому розпачі. Земля там виявилася ні до чого не придатною. На ній не можна було ні вирощувати фрукти, ні розводити свиней. На ділянці росли дуби та жили гадюки-гримучки. Але згодом йому майнула думка перетворити мінуси на плюси. Чому б не отримати користь від гадюк-гримучок? На подив усіх сусідів, він почав консервувати їхнє м'ясо. Кілька років тому я зупинився у нього і виявив натовпи туристів, що бажали побачити цю ферму гримучих змій. За рік її відвідували двадцять тисяч чоловік. Його бізнес процвітав. Отруту із зубів змій він доправляв до лабораторій, де з неї робили сироватку проти зміїних укусів. Зміїну шкіру він продавав за нечувані гроші. З неї виробляли дамські сумочки і черевики. Я бачив, як консервоване зміїне м'ясо відвантажувалося покупцям по всьому світу. Я купив листівку із зображенням цієї ферми і відіслав її з поштового відділення в селі, яке нещодавно змінило свою назву на «Змія-Гримучка» — на честь чоловіка, який перетворив отруйний лимон на солодкий лимонад.

Я багато подорожував Америкою і мав змогу познайомитися з десятками людей, які виявили свою «здатність перетворювати мінус на плюс».

Нині покійний Вільям Боліто, автор книги «Дванадцятеро проти богів», виразив цю думку такими словами: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої досягнення. Це здатен зробити будь-який дурень. Найважливіше полягає в тому, щоб отримувати користь зі своїх втрат. Це потребує розуму. У цьому і полягає різниця між мудрецем і дурнем».

Боліто сказав це після того, як внаслідок нещасного випадку на залізниці втратив одну ногу. Також я знаю чоловіка, який утратив обидві ноги, але — не повірите! — спромігся перетворити цей мінус на плюс. Його звуть Бен Фортсон. Я зустрів його в ліфті готелю в Атланті, штат Джорджія.

Коли я увійшов до ліфта, мою увагу привернув усміхнений і життєрадісний чоловік без обох ніг. Він сидів у інвалідному візку в кутку ліфта. Ліфт зупинився на його поверсі, і він ввічливо звернувся до мене з проханням посунутися вбік і дати йому можливість виїхати. «Вибачте, будь ласка, — сказав він, — що я завдаю вам незручностей», — і при цьому його обличчя осяяла тепла промениста усмішка.

Я вже зайшов у свій номер, а перед очима в мене все ще стояла та посмішка. Я