Читати книгу - "Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити"

«Це сталося у 1929 році, — знов усміхнувшись, почав він. — Я поїхав у ліс по ліщинову лозу, щоб зробити з неї опори для витких бобів на своєму городі. Я завантажив лозою свій „форд“ і рушив додому. Аж раптом одна лозина потрапила під колесо. Машина втратила керування в той самий момент, коли я здійснював різкий поворот. Автівка врізалася в дерево, я випав з неї й пошкодив собі хребет. Мої ноги спаралізувало.

Мені тоді було двадцять чотири роки. Відтоді я не зробив жодного кроку».

У двадцять чотири роки він був довічно засуджений до інвалідного візка! Я поцікавився, як за таких умов йому вдалося зберегти мужність і спокій. Він відповів: «О, я був у розпачі! Я кляв свою долю!» Але з роками чоловік переконався, що постійні нарікання не дають нічого, крім люті. «Врешті я зрозумів, — сказав він, — що як інші люди ставляться до мене уважно і доброзичливо, так і я повинен ставитися з добротою і увагою до них».

Я запитав його, чи вважає він після стількох років, що та аварія була жахливим нещастям у його житті. Він швидко відповів: «Ні, — і додав: — Я тепер майже радий, що так сталося». Чоловік розповів мені, що після того, як подолав шок і обурення, він відкрив для себе новий світ. Він захопився читанням і полюбив літературу. За чотирнадцять років він прочитав близько тисячі чотирьохсот книг, які відкрили для нього нові обрії і зробили його життя надзвичайно насиченим. Він почав слухати гарну музику, і зараз отримує величезне задоволення від симфоній, які раніше примушували його нудьгувати. Але найголовніше, що в нього з'явився час на роздуми. «Вперше у житті, — сказав він, — я зміг неупереджено подивитися на світ і зрозуміти справжню цінність речей. Я почав усвідомлювати, що більшість моїх колишніх прагнень нічого не варті».

Завдяки читанню книг він зацікавився політикою, вивчив суспільні проблеми і виголошував промови на засіданнях, сидячи у своєму інвалідному візку! З часом він познайомився з багатьма людьми, і люди дізналися про нього. Сьогодні Вен Фортсон, інвалід без обох ніг, є секретарем штату Джорджія!

Останні тридцять п'ять років я вів курси для дорослих у Нью-Йорку. За цей час я виявив, що більшість моїх слухачів глибоко засмучені через відсутність у них вищої освіти. Вони вважають, що це створює їм у житті суттєві перешкоди. Я натомість можу засвідчити, що знайомий із тисячами людей, які досягли успіху, не закінчивши коледжу. Тому я часто розповідаю цим своїм слухачам історію про одного мого знайомого, який не закінчив навіть середньої школи. Він виріс у жахливих злиднях і був ще дитиною, коли помер його батько. Гроші на труну зібрали батькові друзі. Мати пішла працювати на фабрику, де виготовляли парасольки. Її робочий день тривав десять годин, але вона ще брала роботу додому і працювала майже до півночі.

Хлопчик почав ходити в театральний гурток при церкві. Він так захопився акторською грою, що вирішив опанувати ораторське мистецтво. Це привело його у політику. В тридцять років його обрали членом законодавчих зборів Нью-Йорка. Але він, на жаль, виявився не підготовленим до такої відповідальності. Він навіть відверто зізнався мені, що взагалі не розуміє, що там до чого. Він вивчав великі складні законопроекти, за які мав голосувати, — але для нього вони були такими ж незрозумілими, неначе написані мовою індіанців чоктоу. Він розгубився і розхвилювався, коли його обрали членом комітету з лісів і лісового господарства. Він був украй розгублений і схвильований, коли його обрали членом Банківської комісії штату, адже він ніколи не мав свого рахунку в банку. Він зізнався мені, що вже був готовий відмовитися від тієї посади. Але йому було соромно розповісти про це матері, тож він працював далі. У розпачі він вирішив витрачати на навчання по шістнадцять годин на день і перетворити свій лимон неуцтва на лимонад знання. Внаслідок цього з місцевого політика він перетворився на політичну постать національного масштабу. І навіть газета New York Times назвала його «найшанованішим мешканцем Нью-Йорка».

Я розповідаю про Ела Сміта.

За десять років після того, як Ел Сміт розпочав реалізацію своєї програми політичної самоосвіти, він став найвидатнішою особистістю в уряді штату Нью-Йорк. Чотири рази він обирався губернатором Нью-Йорка. Цей рекорд не повторив ніхто. У 1928 році він був кандидатом у президенти від демократичної партії. Шість найбільших університетів, зокрема, Колумбійський і Гарвардський, присвоїли почесні наукові ступені людині, що не мала навіть середньої освіти.

Ел Сміт сам говорив мені, що все це він отримав завдяки наполегливій праці. Якби він не займався самоосвітою шістнадцять годин на добу, йому не вдалося б перетворити свої мінуси на плюси.

Що більше я вивчаю причини успіху людей, то більше переконуюся в тому, що багато хто із них досяг своєї мети завдяки перешкодам, що виникли на початку їхньої діяльності. Саме труднощі спонукали їх докласти значних зусиль, що призвело до приголомшливих результатів. Як казав Вільям Джеймс: «Наші проблеми несподівано допомагають нам».

Так, цілком можливо, що Мільтон писав прекрасні вірші, тому що був сліпий, а Бетховен ніколи не створив би такої чарівної музики, якби не був глухий.

Елен Келлер досягла неперевершених висот завдяки своїй сліпоті й глухоті.

Якби Чайковський не пережив страшного розчарування через нещасливий шлюб, яке мало не змусило його накласти на себе руки, якби його власне життя не було б сповнене пафосу трагедії, то, можливо, світ ніколи б не почув його безсмертної «Патетичної симфонії».

Коли б у житті Достоєвського і Толстого не траплялися болісні події, то, напевне, вони ніколи б не змогли написати своїх безсмертних романів.

«Якби я не був таким безнадійним інвалідом, — писав чоловік, що дав людству нову наукову концепцію життя на Землі, — я не подужав би цієї величезної роботи». Так Чарлз Дарвін відверто зізнавався в тому, що його фізичні вади несподівано допомогли йому в житті.

У той самий день, коли в Англії народився Дарвін, у хатинці в лісах Кентуккі на світ з’явилася інший хлопчик. Йому теж допомогли труднощі. Його звали Лінкольн — Авраам Лінкольн. Якби він виріс у родині аристократів, здобув юридичну освіту в Гарварді і був щасливим у шлюбі, він, можливо, ніколи б не знайшов у глибині свого серця ні тих проникливих слів, які увічнив у Геттісберзі, ні священної поеми, яку прочитав того дня, коли вдруге