Читати книгу - "Аутсайдер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Террі похитав головою.
— Тоді ходімо.
Гові зняв із себе піджак та обмотав ним зап’ястки Террі. Двоє офіцерів повели Мейтленда з кімнати. Ґілстрап ішов попереду гордовитою, мов у мажоретки [105], ходою.
Гові порівнявся з Ралфом.
— Вам пиздець, — тихо мовив він, а коли Ралф не відповів, продовжив: — Окей, гаразд, німуй, скільки влізе, та десь між цим слуханням і засіданням Великої колегії присяжних нам треба буде сісти й поговорити — ти, я і Семюелз. І Пеллі, якщо хочеш. Усі факти у справі сьогодні не спливуть, та зрештою вони розкриються, і тоді ти будеш клопотатись не лише новинарями з регіону чи штату. «Сі-Ен-Ен», «Фокс», «Ем-Ес-Ен-Бі-Сі» [106], інтернет-блогери — усі вони сюди приїдуть, щоб посмакувати дивину. Це ж як О. Джей та «Екзорцист» [107] разом узяті.
Так, Ралф підозрював — Гові зробить усе можливе, щоб так і сталося. І якщо йому вдасться зосередити увагу репортерів на чоловікові, який начебто перебував у двох місцях водночас, то вони забудуть про хлопчика, якого зґвалтували і вбили, а може, і частково з’їли.
— Знаю, про що ти думаєш, але ворог тут не я, Ралфе. Хіба що тобі посрати на все крім того, щоб засудити Террі, а в це я не вірю. Це скидається на Семюелза, але не на тебе. Невже ти не хочеш знати, як воно сталося насправді?
Ралф не відповів.
Марсі Мейтленд чекала у вестибюлі, така маленька між здоровенною вагітною Бетсі Ріґґінз і Юном Сабло з Поліції штату. Побачивши чоловіка, вона кинулася до нього, і Ріґґінз спробувала її стримати, та Марсі без зусиль від неї вирвалася. Сабло навіть із місця не зрушив, лише дивився. Марсі встигла тільки зазирнути в очі чоловікові й поцілувати його в щоку, а тоді офіцер Мітчелл узяв її за плечі й м’яко, проте рішуче відсторонив до шерифа, який і досі тримав бронежилет, наче не знав, що з ним робити після відмови.
— Нумо, місіс Мейтленд, — сказав Мітчелл. — Так не можна.
— Я люблю тебе, Террі, — гукнула Марсі, поки офіцери вели Террі до виходу. — І дівчатка теж.
— Навзаєм і вподвійні, — відповів Террі. — Передай їм, що все буде гаразд.
Й ось він опинився надворі, під спекотним ранковим сонцем і шквальним вогнем із кількох десятків запитань, що звучали в унісон. Ралфові, який ще не встиг вийти з вестибюля, ці змішані голоси видавались радше лайкою, ніж розпитом.
Ралф віддав належне Гові за наполегливість. Бо той усе не здавався.
— Ти ж із порядних хлопців. Ніколи не брав хабарів, ніколи не підтасовував речдоків, ніколи не ступав на криву стежину.
«А от вчора ввечері мало не підтасував, — подумав Ралф. — Ще трохи, і я б піддався. Якби з нами не сидів Сабло, якби ми з Семюелзом були сам на сам…»
Вираз на обличчі Гові став мало не благальний.
— У тебе ж ніколи не було такої справи. Ні в кого з нас не було. І йдеться вже не тільки про малого хлопця. Його мати теж померла.
Ралф, який зранку не вмикав телевізора, зупинився й вирячився на Гові.
— Що-о?
Гові кивнув.
— Учора. Серцевий напад. Тож маємо жертву номер два. Нумо, Ралфе, чи ти не хочеш знати правду? Чи ти не хочеш вчинити по справедливості?
Ралф не міг більше стримуватися:
— Я вже знаю. А оскільки знаю, то дам тобі одну підказку, Гові, задарма. Той виклик, на який я щойно відповів, був від лікаря Боґана з відділення патології та серології, що в нашій багатопрофільній. Кінцевого результату з ДНК в нього ще немає, та й не буде принаймні кілька тижнів, проте вони розглянули зразок сперми, узятий із задньої частини стегон хлопчика. І він збігається зі зразком слини, що ми взяли в суботу ввечері. Твій клієнт убив Френка Пітерсона, зґвалтував гілкою і вирвав у нього шматки плоті. І від цього так збудився, що кінчив на труп.
Ралф швидко пішов геть, а Гові Ґолд спинився, раптом утративши здатність рухатись чи говорити. І це було добре, бо основний парадокс нікуди не подівся. ДНК не бреше. Але й колеги Террі не брехали, у цьому Ралф не сумнівався. Плюс відбитки пальців на книжці з того газетного кіоску та відео «Каналу 81».
Ралф Андерсон стояв на двох дорогах, і від цього двійчастого сприйняття божеволів.
2
До 2015 року суд округу Флінт стояв поруч із в’язницею округу Флінт, і це було зручно. В’язнів, які мали пройти досудове слухання, просто вели від одного готичного кам’яного громадища до іншого, наче дітей-переростків на екскурсії (хіба що дітей на екскурсіях нечасто заковують у наручники). Тепер поруч із тюрмою розташувався недобудований Громадський центр, і в’язнів доводилося перевозити за шість кварталів до нового суду — дев’ятиповерхової скляної коробки, яку місцеві фіглярі прозвали Курником [108].
Автотранспорт на узбіччі перед в’язницею був уже готовий вирушати в путь: дві поліцейські автівки з блимавками, синій автобус укороченої моделі й блискучий чорний універсал Гові. На тротуарі біля універсалу стояв Алек Пеллі, схожий на шофера через темний костюм і ще темніші окуляри. З іншого боку вулиці за поліцейськими кóзлами розмістились репортери, оператори й невеличкий натовп витрішколюбів. Кілька людей тримали плакати. На одному було написано «УБИВЦЮ НА СТРАТУ», на іншому — «МЕЙТЛЕНД, ТИ ГОРІТИМЕШ У ПЕКЛІ». Марсі завмерла на горішній сходинці й збентежено втупилася в ті плакати.
Наглядачі з окружної в’язниці спустились зі сходів і завмерли — вони свою роботу виконали. Шериф Дулін і помічник прокурора Ґілстрап, а саме вони несли відповідальність за цю ранкову церемонію, повели Террі до першої в колоні поліцейської автівки. Ралф і Юнель Сабло рушили до другої. Гові взяв Марсі за руку й вирушив до свого «ескалада».
— Очей не піднімай. Не показуй фотографам нічого, окрім маківки.
— Ці плакати… Гові, ці плакати…
— Не звертай уваги, просто йди.
Через спеку вікна в синьому автобусі були прочинені. І в’язні, більшість — «вихідні задираки», що їхали до суду не за такими серйозними обвинуваченнями, запримітили Террі. Вони притиснулись обличчями до сітки на вікнах і взялися гукати й підвивати:
— Ау, педик!
— Ти собі член не зламав, поки вставив?
— Ти йому спочатку відсмоктав, а потім хер відкусив?
Алек рушив кругом «ескалада», щоб відчинити пасажирські двері з іншого боку, але Гові захитав головою і замахав рукою, указуючи на задні двері, ближчі до узбіччя. Він хотів тримати Марсі якомога далі від натовпу по той бік вулиці. Марсі йшла, не піднімаючи голови, волосся затуляло обличчя, та поки Гові вів її до дверей, що їх прочинив Алек, навіть крізь загальний гомін він чув, як жінка схлипує.
— Місіс Мейтленд!
Це був горлань-репортер, що кричав з-за барикади кóзел.
— Він вам розповідав про свої наміри? Ви не намагалися його зупинити?
— Не дивись на нього і не відповідай, — мовив Гові. Шкода, що не можна їй сказати, щоби вона не слухала. — Усе під контролем. Просто сідай у машину — і вирушаймо.
Поки Гові садовив її в авто, Алек устиг прошепотіти йому на вухо:
— Краса, скажіть? Половина поліцейського відділка у відпустці,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аутсайдер», після закриття браузера.