Читати книгу - "Скандинавська міфологія"

Тепер я розповім вам про дні майбутнього.

Я розкажу, як все скінчиться і як все розпочнеться спочатку. Я розкажу вам про темні дні — темні дні й таємні речі, що стосуються кінця життя на землі та смерті богів. Отже, слухайте.

Ось як ми дізнаємось, що настали часи змін. Це буде через багато років після доби богів, у часи людей. Це станеться, коли всі боги спатимуть — всі, крім всевидящого Хеймдалля. Він побачить, як усе почнеться, але не в змозі буде щось змінити.

А почнеться все з зими.

Та це буде не звичайна зима. Зима прийде і залишиться, і одну зиму буде змінювати інша. Весна не настане й не принесе тепло. Люди будуть голодні й холодні, а тому злі. По всьому світу відбудуться великі битви.

Брат боротиметься з братом, батько вбиватиме сина. Матері виступлять проти доньок. Сестри гинутимуть в бою з сестрами і побачать, як, у свою чергу, вбивають одне одного їхні діти.

Це буде доба нестерпних вітрів, доба людей, які стають неначе вовки, що полюють одне на одного, нічим не кращі за диких тварин. Світ поглине темрява, і місця, де живуть люди, перетворяться на руїни — ледь-ледь спалахнувши, поваляться й розсиплються на попіл, і залишиться сама розруха.

Потім, коли зостанеться всього кілька людей, які житимуть наче звірі, сонце на небі згасне, мов його з’їв вовк, а разом з ним зникне й місяць, і більше ніхто не побачить зірок. В повітря здійметься морок, мов попіл, мов туман.

Це буде час жахливої зими, якій нема кінця, — Фімбулвінтер, тобто «Великої Зими».

Зусібіч летітиме сніг, витимуть шалені вітри і прийде холод, така холоднеча, що ви й уявити не можете, — крижаний холод, від якого болять легені, а сльози замерзають просто в очах. Не буде ні весни, ні літа, ні осені для перепочинку. Тільки зима, за нею знов зима, а потім іще одна зима.

Після цього настане час великих землетрусів. Гори задрижать і обваляться. Дерева попадають, і останні поселення людей перетворяться на руїни.

Землетруси будуть такі сильні, що всі окови, кайдани та пута будуть зруйновані.

Всі, без винятку.

Великий вовк Фенрір скине свої кайдани. Його паща роззявиться: верхня щелепа сягне небес, а нижня торкнеться землі. Немає того, що йому не під силу з’їсти чи зруйнувати. З його очей і ніздрів вихопиться полум’я.

Там, де ступатиме вовк Фенрір, спалахне нищівний вогонь.

Буде також потоп: моря вийдуть із берегів і затоплять сушу. Йормунґанд, змій Мідґарда, велетенський і небезпечний, буде скажено звиватись, дедалі більше наближаючись до землі. Отрута з його пащі потрапить у воду і отруїть всю морську живність. Він розбризкає свою чорну отруту в повітрі, й усі морські птахи, які ним дихають, загинуть.

Більше не буде життя в океанах, де оселився змій Мідґарда. Хвилі омиватимуть гнилі трупи риби та китів, тюленів і морських чудовиськ.

Кожен, хто зустріне братів — вовка Фенріра та змія Мідґарда, дітей Локі, пізнає смерть.

Це і буде початок кінця.

Темне небо розколеться навпіл і під звуки дитячого крику з небес спустяться сини Муспельхейма на чолі з вогняним гігантом Суртом. Він високо триматиме свій меч, який палає так яскраво, що жоден смертний не в змозі на нього дивитись. Вони проїдуть по мосту-веселці Біфрьосту, і веселка обсиплеться під ними, а її колись яскраві кольори змінять вугільні й попелясті барви.

Більше не буде веселки.

Скелі обваляться в море.

Локі, який звільниться зі своїх підземних кайданів, стане стерновим на кораблі під назвою Наґльфар. Це найбільший корабель усіх часів: він збудований із нігтів мертвих. Наґльфар попливе розлитими морями. Його команда визиратиме і побачить лише мертвих істот, що плавають, гниючи, на поверхні океану.

Локі керуватиме кораблем, але капітаном буде Хрім, ватажок крижаних велетнів. Усі вцілілі крижані велетні приєднаються до Хріма — страхітливого гіганта, ворожого до людства. Вони — солдати Хріма в останній битві.

Військами Локі будуть легіони Хель. Це неспокійні мерці — ті, хто помер ганебною смертю, — які повернуться на землю, щоб знову воювати у подобі ходячих небіжчиків, готових знищити все, що досі дихає і живе на поверхні землі.

Всі вони — гіганти, мерці й палаючі сини Муспельхейма вирушать на поле бою під назвою Віґрід. Воно велетенське: триста миль завширшки. Вовк Фенрір теж прокладе туди свій шлях, і змій Мідґарда плистиме розлитими морями, аж доки не наблизиться до Віґріда, а тоді вивалиться на пісок і осяде на березі — але тільки головою і першою милею свого тіла. Решта залишиться в морі.

Вони сформують бойовий порядок: там будуть Сурт і сини Муспельхейма, оповиті вогнем; за ними воїни Хель та Локі, що вийшли з-під землі; і крижані велетні, війська Хріма, під якими замерзатиме болото. З ними будуть Фенрір і змій Мідґарда. Найзапекліші вороги, яких тільки можна уявити, будуть разом того дня.

Хеймдалль побачить, як все це станеться. Зрештою, Хеймдалль бачить все: на те він вартовий богів. Тепер, і тільки тепер, він почне діяти.

Хеймдалль протрубить у Ґ’яллархорн — ріг, який колись належав Мімірові, — і то щосили протрубить. Асґард здригнеться від цього звуку, і лише тоді всі боги прокинуться, візьмуться за свою зброю і зберуться під Іґґдрасіллем, біля джерела Урд, щоб отримати благословення та поради від норнів.

Одін поїде на своєму коні Слейпнірі до колодязя Міміра, щоб запитати у Мімірової голови поради — для себе і для решти богів. Голова Міміра прошепче Одінові те, що знає про майбутнє, так як я оце розказую вам зараз.

Те, що Мімір нашепче Одіну, дасть Богові-отцю надію на тлі безрадісних перспектив.

Великий ясен Іґґдрасілль тремтітиме, як листок на вітрі, й аси, а з ними і ейнгерії — всі воїни, які полягли гідною смертю у битві, одягнуть свої обладунки і разом поїдуть на Віґрід, останнє поле бою.

Військо очолить Одін. Його лати блищатимуть, а на голові в нього буде золотий шолом. Поряд їхатиме Тор із Мйольніром в руці.

Коли вони дістануться поля бою, розпочнеться остання битва.

Одін рушить прямо до вовка Фенріра, який до цього часу стане таким велетенським, що годі уявити. Бог-отець стискатиме в руці свій спис Гунгнір.

Тор побачить, що Одін прямує до великого вовка, і всміхнеться, а тоді піджене своїх цапів і рушить до змія Мідґарда, стискаючи в залізній рукавиці свій молот.

Фрейр рушить до Сурта — палаючого і страшного. Суртів полум’яний меч величезний і обпалює, навіть якщо не поцілить. Фрейр