Читати книгу - "Алтин-толобас"

Хтось — назвемо його пан Ікс — довідався про документ із кромешниківського тайника. Зацікавився згадкою про «Іванову Ліберею», уявив, що йдеться про міфічну бібліотеку Івана Грозного і що в переполовиненому листі міститься ключ до цього безцінного скарбу. Вірніше, фрагмент ключа, тому що ліва частина листа була відсутньою. Не було в кромешниківській половині й підпису, отож зачепитися Іксові не було за що.

Минуло три роки, й пан Ікс звідкілясь довідався про статтю якогось британського історика, що відразу ж примусила згадати кромешниківську знахідку. Ікс зіставив факти, звів воєдино перші рядки листа, процитовані в англійській статті, й переконався, що знайдено відсутній фрагмент «пропащої грамоти». Подальші наміри Ікса очевидні: він вирішив виманити англійця до Москви й оволодіти відсутньою половиною.

Хто ж такий цей Ікс?

Не історик — це зрозуміло. Вчений не крав би й не підсилав убивць. Ну а крім того, вчений знав би, що бібліотека Івана Грозного — давно розкритий вимисел. Не кажучи вже про те, що послання фон Дорна складено через сто років.

Це бандит, людина з російської мафії. Й це поки що все, що про нього можна сказати. Далі заглиблюватися не варто, інакше можна дійти хибного висновку — занадто мало інформації. Хто саме стоїть за історією з листом Корнеліуса, ліпше поки що залишити за дужками. Замість цього слід зайнятися самим документом.

Тут самі запитання.

Чому Корнеліус написав листа? Навіщо розрізав його навпіл? Чому одна половинка лишилася в Кромешниках разом із золотим медальйоном та кришталевим будильником (речами, котрі, судячи з усього, капітанові були особливо дорогі), а друга половинка виявилася у фамільній шкатулі Фандоріних? Куди подівся капітан після травня 1682 року? Чому не добувся до свого скарбу сам? І що там усе-таки було, в цьому скарбі? Зрозуміло, що не бібліотека Івана Грозного, та все ж таки «ліберея», якісь книги.

Ніколас відчував: йому не вистачає зовсім трохи, щоб дотягтися до далекого пращура. Якби ж тільки Корнеліус дав хоч малесеньку підказку! Але капітан мовчав. Він був близько. Ніколас бачив, як у темряві Сіріє його нерухомий силует — у шкіряному колеті, круглому шоломі, зі шпагою при боці. Капітан і радий був би зробити крок назустріч своєму нащадку, та мертві цього не можуть. Ніколас мусить подолати відстань сам. Але як це зробити?

Він перечитав цидулку декілька разів підряд. Що за мертві кістки, яких може злякатися Микита? І чому боятися треба не їх, а якогось Замолея, прикритого рогожею? Що таке «Замолей»?

Та ба, інстинкт підказував магістрові, що секрет Корнеліуса належить до розряду тих таємниць, які Час береже особливо ревно і просто так не видасть.

Звичайно, цікаво було б зайнятися пошуками фандорінового тайника. Дім із тринадцятьма вікнами, певна річ, не зберігся, та й місце, де він стояв, відшукати навряд чи вдасться, так що скарб назавжди втрачено. Однак у процесі пошуків можна було б хоч якось прояснити картину. Може, вдасться з'ясувати, яку книгозбірню в часи Корнеліуса могли називати «Івановою Лібереєю». Адже в Московії XVII століття всі зібрання книг були на обліку, тут явно міг виявитись якийсь слід. Можливо, йдеться про бібліотеку самого Матфеєва, відомого книжника. Вважається, що після падіння всемогутнього міністра її було розкрадено. А раптом боярин устиг її приховати, і служилий іноземець Корнеліус про це знав? Оце була б сенсація! Ех, не до сенсацій. Живим би звідси вибратися. Фандорін змусив себе повернутися до жорстокої реальності. Можливо, російські мафіозі, котрі розшукують Ліберею, прочитали повний текст листа, зрозуміли, що за такою інструкцією скарбу не знайдеш, і вирішили відпустити англійського історика додому.

Можливо, але не факт. Треба зачекати, чи не з'ясує чогось усюдисуща Алтин Мамаєва. У будь-якому разі негайно на літак і в Лондон. К чортовій матері цю історичну Батьківщину з її кримінальними інтригами і морочливими загадками!

Правильність рішення сумнівів не викликала, й Ніколас вирішив дати перетрудженій голові спочинок.

Чим би убити час?

Для початку непогано б подати хоч трохи привабливого вигляду своєму одягу.

Він сяк-так відчистив плями на штанях та піджаці, заправ і посушив над газом комір і манжети сорочки, потім пришив одірваний рукав і залатав діру на коліні. He haute couture, але принаймні міліція на вулиці не сприйме за бомжа.

Так. Чим зайнятися тепер?

Фандорін подивився на бедлам, що панував у квартирі, і йому спала на думку чудова ідея: віддячити господині за гостинність. Магістр роздягся до трусів, озброївся ганчіркою і, насвистуючи, заходився давати лад лігвищу Алтин Мамаєвої. Помив підлогу, віддраїв раковини, витер пилюку. Вікон не мив, пам'ятаючи про засторогу. Малоймовірно, що на сусідньому даху затаївся вбивця зі снайперською гвинтівкою, та, як кажуть, береженого Бог береже.

Постільну білизну й рожеву піжаму Ніколас склав купкою. Трусики в блакитну квіточку, виявлені під ліжком, делікатно залишив на місці. Зібрав розкидані книжки, прилаштував їх на полицю. В око впали два заголовки, що збентежили непроханого прибиральника: «ЯК ЗБІЛЬШИТИ СВІЙ ЗРІСТ НА П'ЯТЬ САНТИМЕТРІВ» і «101 ПОРАДА ЖІНЦІ, ЯКА ХОЧЕ БУТИ КОХАНОЮ». Фандоріна охопило запізніле каяття — навіщо він тільки нав'язався зі своєю вдячністю і безглуздою любов'ю до чистоти! Навряд чи господині буде приємним вторгнення в її приватність… Розкидати, чи що, все знову? Але як бути з грязюкою та пилюкою, їх же назад не повернеш!

У розпалі обтяжливих сумнівів задзвенів телефон.

— Ніко, слухай мене уважно, — пролунав у трубці напружений голос Алтин. — Я тут про таке довідалася… Стоп, Мамаєва, по порядку… — осмикнула вона сама себе. — Ти народився в сорочці — це мегатонно. Знаєш, хто вчора на тебе полював? Не який-не-будь бичок колгоспний, а кілер суперкласу! Мені його відразу по фотці розпізнали. Кличка — Шурик, а справжнього імені ніхто не знає.

— Яке дивне прізвисько — Шурик, — сказав Фандорін, аби Алтин не подумала, ніби він злякався. Долоня, що стискувала трубку, раптом зробилася бридко липкою й холодною.

— Кілер нового покоління, зі своїм стилем. Патріот шістдесятих: техаси, кеди, Візбор і все таке. Коротше, «Кавказька полонянка».

— Яка полонянка? — не зрозумів магістр. — До чого тут полонянка?

— Не має значення. Послужний список у нього — повний фініш. Завалив Атласа, Жмирю і Левончика — це підмосковні замежники. Мій інформатор каже, що братів Отарішвілі, скоріше за все, теж Шурик упорав. І президента «Святогорбанку», і голову Ліги інвалідів. Ах, та що я тобі товкмачу — ти ж їжачок у тумані, нічого в нашій новітній історії не тямиш! Узагалі, Шурик —