Читати книгу - "Алтин-толобас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Магістр підхопився з-за столу, спробував походжати по кухоньці, але через два кроки вперся у стіну. Потупцював-потупцював, неуважливо жестикулюючи, і сів знову.
— Страшенно цікавий документ! Виникає сила-силенна запитань. Він пише: «Егда… меня Господь приберет, а пути на Москву не покажет». Це явне підтвердження версії про те, що Корнеліус дійсно супроводжував Матфеєва на заслання й повернувся до Москви тільки разом із опальним боярином! Уже не гіпотеза, факт. Та на самому цьому можна вибудувати монографію!
Алтин безцеремонно перебила наукові захоплення історика:
— До дідька твою монографію і твого Матфеєва! Поясни краще, чому твій прапрадід, чи хто він там тобі, пише загадками — Скеля Тео, цей багатодітний герой тощо?
Ніколас здвигнув плечима:
— Очевидно, автор листа не хотів, аби зміст був зрозумілим сторонньому. Можливо, він розповідав своєму маленькому синові перекази про рід фон Дорнів — і про родовий замок, і про пращурів, тому Микита мав зрозуміти зміст іносказань. Дивно, що російський літописець нашого роду Ісакій Фандорін цих легенд не переказує — я дізнався про них, лише коли вивчав історію швабських фон Дорнів. Очевидно, коли Корнеліус помер, Микита був іще дуже малим, не запам'ятав розповідей батька й не зумів передати їх нащадкам.
— По-моєму, все ясно, — заявила журналістка. — У листі твого пращура Корнія дається наводка на закопаний скарб. І головний лом тут ось у чому: хтось із наших крутих сучасників усерйоз вірить, що цей скарб можна знайти й зараз, через триста років. Через це тебе й виманили в Росію. Через це відібрали відсутню частину листа. І пришити хотіли теж через це.
— Припустимо, — не суперечив Ніколас, якого наукове відкриття настроїло на розсудливо-академічний лад. — Але навіщо тоді було повертати мені викрадене?
— А біс їх знає, — Алтин почухала перенісся, — щось у них не склеїлось… Або, скоріше за все, скарб шукає не одна банда, а дві. При цьому одна хоче тебе замочити, друга ж чомусь оберігає. Таємниця двох океанів. І найголовніша загадка — що це за скарб такий?
Фандорін поблажливо посміхнувся.
— Ну, це якраз цілком очевидно.
Самовпевнена дівиця дивилася на нього з такою повагою (вперше!), що магістр мимоволі набрав бадьорого вигляду. Налив із чайника води, непоспіхом одпив, хоча спрага його аж ніяк не мучила — просто хотілося подовжити прекрасну мить.
— Той ігнорамус — чи ті ігнорамуси, хто заварив цю кашу, вважають, що в листі Корнеліуса йдеться про легендарну Ліберею, бібліотеку Івана Четвертого. Чула про таку?
— Про бібліотеку Івана Грозного? Так, чула. У газетах пару років тому галас був — мовляв, от-от відшукають, і тоді в Росії потечуть молочні ріки вздовж кисільних берегів, тому що в тій бібліотеці раритетів на мільярди баксів. Якісь там стародавні книги й манускрипти, котрі цей стьобонутий кровосос Ванько навіщось кудись заникав. Вона що, дійсно існувала, ця бібліотека?
Фандорін скорчив скептичну міну і заговорив тоном справжнього лектора:
— Я ніколи спеціально не займався цією темою, та основні факти пам'ятаю. Після того як турки 1453 року захопили Константинополь, безцінна бібліотека візантійських базилевсів, успадкована ними ще від римських кесарів і за тисячу літ неабияк збільшена, дісталася братові останнього імператора морейському деспоту Фомі. Він вивіз бібліотеку до Італії, а звідти Ліберея у складі посагу його дочки Софії, що вийшла заміж за Івана Третього, потрапила до Москви. До речі, «ліберея» — це не власне ім'я, а просто «книгозбірня». Що із цими скарбами сталося далі, ніхто до пуття не знає. Справа в тім, що московські царі тієї пори книг особливо не читали. Вважається, що ящики з книгами було засунуто нерозібраними до одного з кремлівських підвалів і пролежали вони там багато років. При Василеві Івановичі з Афону виписали книжника Максима Грека, щоб він розбирав і перекладав для государя якісь стародавні книги — можливо, ті самі. Потім, уже за Івана Грозного, хтось із полонених лівонців нібито бачив Ліберею й навіть склав її опис. Це, мабуть, остання більш або менш достовірна згадка про царську бібліотеку. А потім вона безслідно зникла. Більшість учених вважають, що бібліотеку або було роздаровано частинами, або, що найімовірніше, вона згоріла під час однієї з численних кремлівських пожеж. Але є ентузіасти, котрі вірять, що Ліберея досі зберігається десь у забутому підземеллі Кремля, Олександрівської слободи або одного з шанованих Іваном монастирів. За останні сто років декілька разів затівали розкопки в Кремлі, навіть і за Сталіна, але, певна річ, нічого не відшукали. Ну а вже Корнеліус фон Дорн і поготів до Івана Грозного відношення мати не може — адже він жив на ціле століття пізніше. Ні, в листі йдеться про якусь іншу «Іванову Ліберею». Ці твої шукачі скарбів — нечеми й дилетанти, вони стали жертвою омани.
— За лекцію дякую, — відповіла на це Алтин. — Схоже, що фенька про бібліотеку й справді туфтова. А от до нечем і дилетантів на твоєму місці я б поставилася серйозніше! Адже ми з тобою не знаємо, до якої міри в них на цій Лібереї поїхав дах — схоже, зовсім зіскочив із кроков. Припустимо, один із них — Великий Coco. Та є і хтось інший, з яким буцкається Coco й на котрого працював покійний Каеспешник…
Вона ввімкнула чайник, наповнивши його нефільтрованою водою просто з-під крана (Ніколас поморщився, та промовчав), і випурхнула до кімнати.
— Не ходи сюди, я переодягаюся! — крикнула вона крізь відчинені двері. —… Значить, так. Зараз вип'ємо чаю, жерти все'дно нічого, і я милю в редакцію. Спробую з'ясувати, що за фрукт цей твій Каеспешник. Точніше, вже сухофрукт, бо після зустрічі з абреками Великого Coco він навряд чи залишився на лоні живої природи. А ти, історику, сиди тихо, крути мізками. Може, ще щось із листа вивудиш. У холодильнику цілковитий дзен, доведеться потерпіти. Вважай, що ти в країні Третього світу, де лютує голод. Я на зворотному шляху заскочу в магазин, чого-небудь прикуплю. Дивися: на вулицю ні ногою. І до вікон не підходь.
* * *
За хвилину по тому як стрімка ліліпутка, не присідаючи, двома ковтками випила філіжанку кави, Ніколас залишився у квартирі сам. Теж попив кави (без вершків і цукру), неуважливо зжував окраєць черствого
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Алтин-толобас», після закриття браузера.