Читати книгу - "Джейн з Ліхтарного Пагорба"

Їй дуже не хотілося повертатися до Сент-Агата. Але пройшло не так багато часу і якось вона здивовано сказала: «Я люблю ходити до школи».

Досі вона почувалася там відсунутою на обочину…, виключеною зі шкільного життя. А тепер, через якусь невідому їй причину, перестала так почуватися. Виглядало, що вона стала усім товаришкою і одночасно ватажком. Дівчатка з класу дуже її шанували. Вчителі почали дивуватися, чому вони раніше не підозрювали, якою незвичайною дитиною є Вікторія Стюарт. Адже ж вона була просто природженим лідером.

Навчання теж перестало бути мукою. Зробилося задоволенням. Вона хотіла вчитися з усіх сил, щоб наздогнати тата. Туманні примари історії, — вишукані нещасливі королеви, понурі старі тирани, — зробилися реальними. Джейн відмітила у читанці ті вірші, які вони з татом читали разом і які були для неї повні прихованого значення…, древні землі, де вони з татом у своїх фантазіях колись блукали, стали для неї місцями, які вона знала й любила. Тепер було так легко вивчати їх. Більше Джейн не приносила додому поганих табелів. Мама була захоплена, але видавалося, що бабуся не дуже тішиться. Якось вона взяла лист, що його Джейн писала Поллі Джиммі Джон, глянула на нього і зневажливо відкинула:

— Флокси не пишуться ф-л-ь-о-к-с-и. Але, думаю, твоїм принагідним друзям байдуже, як вони пишуться.

Джейн почервоніла. Вона чудово знала, як пишуться флокси, але ж так багато треба було сказати Поллі…, запитати у Поллі…, так багато звісток слід було відправити різним людям на її далекому любому Острові посеред моря…, тож вона писала захоплено, не задумуючись над окремими словами.

— Поллі Гарланд — найкращий граматик у всій школі Ліхтарного Кута, — сказала вона.

— О, я не сумніваюся…, не маю найменшого сумніву, що їй притаманні усі цноти глушини, — відповіла бабуся.

Бабусині глузування не могли отруїти Джейн насолоду від листів, які вона отримувала з Острова. Вони приходили товстими, як осіннє листя у Валламброза[64]. Щоденно хтось із Ліхтарного Пагорба, Голодної Бухти або Кута писав Джейн. Сновбіми надсилали збірні листи, — їх почерк та орфографія були жахливими у кожному написаному абзаці. Натомість вони вміли писати дуже кумедні речі та ще й несподівано вдало ілюстровані мініатюрами Дранки. Джейн хотілося голосно реготати над цими листами.

Церковний староста Томмі захворів на свинку…, лише уявити собі церковного старосту зі свинкою… Дранка зобразила його кількома кумедними кривими… Задній бортик візка Великого Доналда поламався саме як він підіймався на пагорб Малого Доналда, і вся ріпа зсипалася вниз із пагорба, і він просто казився зі злості. Свині забралися на цвинтар у Куті; матуся Мін робитиме нову шовкову ковдру, — Джейн одразу ж почала збирати клаптики для ковдри матусі Мін… Дін-донів пес порвав усе сидіння на других за якістю штанях Енді Пірсона, мороз знищив усі жоржини, Метровий Крок дістав чиряки, цієї осені було багато чудових похоронів, стара місіс Догелд Маккей померла і ті, що були на похороні, казали, що вона чудово виглядала, маля Джиммі Джонів урешті засміялося, високе дерево на пагорбі Великого Доналда зламав вітер, — Джейн було шкода, вона дуже любила те дерево. «Ми просто страх як скучили за тобою, Джейн… Ой, Джейн, ми б так хотіли, щоб ти була з нами на Гелловін».

Джейн теж цього хотіла. Якби ж вона могла перелетіти у темряві через ріки, гори та ліси на Острів, — лише на цю одну ніч! Як весело вони бігали б, розвішуючи Джекові ліхтарі[65] з ріпи і гарбузів на воротях, а, можливо, і допомагаючи зняти чиїсь ворота.

— Що там такого смішного, люба? — спитала мама.

— Лист із дому, — необдумано відповіла Джейн.

— Ой, Джейн Вікторіє, хіба ж твій дім не тут? — жалібно мовила мама зі сльозами в голосі.

Джейн пожаліла, що так сказала. Але ж мусила бути чесною. Дім! Будиночок, повернутий до моря… білі чайки, кораблі, що пропливали вгору та вниз…, ялинові ліси…, туманні пустків’я…, свіжий солений вітер затоки, мир…, тиша. ТЕ місце було домом…, єдиним домом, який вона знала. Але вона не могла завдати болю мамі. Джейн почала відчувати дивну потребу захищати маму…, так, наче вона потребувала захисту й оборони. Ах, якби вона могла більше порозмовляти з мамою, розповісти їй про тата, довідатися про все. З якою радістю вона прочитала б мамі ті листи! Натомість вона читала їх Джоді. Джоді так само цікавилася мешканцями Ліхтарного Пагорба, як і Джейн. Вона почала відправляти звісточки Поллі, Дранці та Мін.

В’язи довкола Веселої, 60 стали жовто-рудими. А десь далеко з кленів спадатиме червоне листя…, з моря повзтимуть осінні тумани. Джейн відкрила свій записник і відмітила жовтень.

Листопад був темним, сухим і вітряним місяцем. Одного листопадового тижня Джейн здобула таємну перемогу над бабусею.

— Дозвольте мені зробити крокети на полудень, Мері, — попросила вона якось. Мері недовірливо згодилася, — в холодильнику було багато салату з курчат на випадок, якби крокети не вдалися. Але крокети вдалися. Вийшли такими, якими повинні бути крокети. Ніхто не знав, хто їх приготував, але Джейн дуже тішилася, дивлячись, як їх їдять. Бабуся взяла собі другу порцію.

— Здається, Мері нарешті навчилася готувати крокети, — сказала вона.

Джейн пришпилила мак на День Перемир’я[66], бо її тато був нагороджений медаллю «За видатні заслуги». Вона прагнула почути про нього, але не могла звернутися до своїх кореспондентів з острова. Ніхто не повинен знати, що вони з татом не листуються. Але інколи у листах було дещо про нього…, — одна-дві фрази. Вона жила цими фразами. Вставала вночі, щоб перечитати листи з ними. А щосуботи, після обіду, зачинялася у своїй кімнаті та писала йому листа, який потім запечатувала і з дозволу Мері ховала у її речах. Привезе їх усі татові наступного літа, і нехай він їх читає, доки вона читатиме його щоденник. Вона навіть спеціально одягалася, пишучи ті листи, — це був її маленький ритуал. Так було чудово писати йому, коли надворі завивав вітер, писати батькові такому далекому і такому близькому, розповідаючи йому про все, що трапилося цього тижня, про всі інтимні любі дрібниці.

Перший сніг випав по обіді, саме як вона писала, сніжинки були великими як метелики. Чи падав сніг на Острові? Джейн роздобула ранкову газету і подивилася, чи є там прогноз погоди для Мерітайму? Є…, — холодно, невеликі снігопади, вночі прояснення і мороз. Джейн заплющила очі й побачила це. Великі м’які пластівці снігу спадають на сірий ландшафт на тлі темних ялин…, її садочок став казково гарним…,