Читати книгу - "Міст на річці Куай"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я все бачив. Джойсова рука була зовсім поруч з кинджалом. Він схопив його й весь напружився. Мені було видно, як заходили ходором його м’язи. Здавалося, він долає останні сумніви. Та було вже запізно. Сили його покинули. Він витратив себе цілком. Просто не подужав… А може, й не схотів. Ворог, який душив Джойса за горло, неначе гіпнотизував його. Джойс випустив кинджал. Цілковита поразка. Вам знайомий такий стан, сер, коли людина всього зрікається? Він скорився тому, що сталося. Адже губи його заворушилися — він щось промовив… Ніхто вже не довідається, що то було — прокляття чи благання… А може, просто меланхолійний вияв розчарування й розпуки? Джойс від природи не був бунтівником, сер. Зі старшими за чином він завжди був поштивий. Господи! Ми з Шірсом ледве домоглися, щоб він, розмовляючи з нами, щоразу не виструнчувався. Закладаюся, сер, що, навіть випускаючи дух, він називав ту тварюку, полковника, сером. Усе залежало від Джойса. Операцію було провалено.
Багато подій сталося одночасно, багато дій, як ви висловлюєтесь, сер! Вони переплутались у моїй голові, але помалу я їх розплутав і відновив їхню послідовність. Поїзд був уже зовсім близько. Чахкання локомотива щосекунди гучнішало… І все ж воно не могло заглушити волання того скаженого Ніколсона, який кликав на допомогу на весь свій могутній голос, що звик командувати. Я був геть безсилий, сер!.. Але чи зробив би щось я на місці Джойса? Або хтось інший?.. Можливо, Шірс?.. Коли я подумав про нього, пролунали інші крики. То був Шірс. Він наповнив своїм криком усю долину. Це був голос знавіснілого божевільного, сер. Чітко лунали тільки двоє слів: «Коли його!» Шірс збагнув ситуацію ще раніше за мене, сер! Та все те було вже марно.
Через кілька хвилин я побачив у воді людину. Вона пливла до ворожого берега. Це був він, Шірс. Він також вірив у дію — за всяку ціну діяти! То було безумство. Того ранку усі ми, напевно, посходили з розуму. Адже Шірс не мав жодного шансу на успіх… Я теж міг би кинутися вниз, але до річки мені довелося б спускатися не менше двох годин.
У Шірса не було ні найменшого шансу на успіх. А він плив, мов знавіснілий, люто розтинаючи воду, забувши, що не дістанеться до берега раніше, ніж за п’ять-шість хвилин. А в цей час, сер, поїзд уже проходив через річку Куай по чудовому мосту, збудованому руками наших братів англійців! І в цей час… саме в цей час — я добре Пам’ятаю, сер, — група японських солдатів, приваблених криками Ніколсона та Шірса, збігла зі схилу.
Саме вони й зустріли Шірса, коли той виліз із води. Двома ударами кинджала він одразу поклав на місці двох — мого погляду не уникла жодна подробиця, сер. Шірс не хотів піддатися живим, але його оглушили ударом приклада по голові. Він упав. Джойс уже не ворушився. Полковник підвівсь. Солдати перерізали дріт. Шкода було навіть намагатися щось удіяти, сер.
— Ніколи не буває так, щоб не було жодного виходу, — пролунав голос полковника Гріна.
— Ніколи не буває так, щоб не було жодного виходу, сер!.. Ось тоді й стався вибух. Поїзд, який ніхто й не подумав зупинити, злетів у повітря завдяки пастці, поставленій мною за мостом, якраз під моїм спостережним пунктом. Усе ж хоч якась, та удача! А я тоді вже й забув про це. Локомотив зійшов з рейок і потяг за собою у воду кілька вагонів. Кілька чоловік потонуло. Чимало зброї було зіпсовано, але загалом таку шкоду можна усунути за кілька днів. Ось і весь результат. А втім, це справило певне враження на протилежний берег.
— Гадаю, вистава вийшла досить гарна, — вже спокійніше зауважив полковник Грін.
— Дуже гарна вистава — особливо для тих, хто любить це діло. Я тоді спитав себе: а чим би мені оздобити її? Адже я також вірний нашим засадам, сер. І я почав напружено думати.
— Ніколи не буває так, щоб не було жодного виходу, — знов пролунав голос полковника Гріна.
— Ніколи не буває так, щоб не було жодного виходу… Напевно, так воно й є, сер, коли вже всі про це твердять. Вірив у це й Шірс.
На кілька хвилин Варден замовк, немовби пригнічений спогадами, потім тихо повів далі:
— Я все міркував, міркував, сер… Міркував з усіх сил, які в мене ще залишалися. Тим часом японські солдати оточили Джойса й Шірса — цей був іще живий, а може, був ще живий і хлопець, незважаючи на всі зусилля отого мерзотника Ніколсона.
І я таки придумав, що зробити, сер. Мої партизани все ще чергували біля мінометів. Вони легко могли влучити і в тих японців на березі, і в будь-що, і це й вплинуло на моє рішення. Я визначив приціл. Почекав іще трохи. Побачив, як солдати попідводили на ноги і вже зібралися їх вести… Обидва виявилися живі. Нічого гіршого не можна було собі уявити. Полковник Ніколсон ішов позаду з похнюпленою головою, немовби глибоко замислившись… І я зважився, сер.
Я віддав наказ стріляти. Сіамці все вмить зрозуміли. Ми їх непогано навчили, сер. Оце фейєрверк вийшов! Ще одну чудову виставу довелося мені побачити зі спостережного пункту. Безперервний град із мін! Я сам став біля міномета. Адже я — чудовий навідник.
— Успішно? — урвав його полковник Грін.
— Успішно, сер. Вже перші міни попали в ціль. Удача!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міст на річці Куай», після закриття браузера.