Читати книгу - "Клуб «100 ключів»"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Мімі, — з поважним виглядом повторив Мегре, немов вивчав напам'ять урок.
— Така чорнява гладуха років під сорок.
— Чорнява гладуха? Чудово. Отже, вони від'їхали у своєму «панарі» десь о дев'ятій.
— Еге ж, пане комісар. Тео забарився на кілька хвилин. А потім, крім трьох жінок, у домі нікого не залишилося.
— Валентіна, її донька Арлетта й Роза?
— Достеменно так. Роза мила посуд на кухні, а мати й донька розмовляли у вітальні.
— Всі спальні на другому поверсі?
— Крім спальні для гостей, я вам уже казав. Вона на першому поверсі, вікна виходять у сад. «Халупка» — це справжній ляльковий будиночок, з манюсінькими кімнатками. Ось побачите.
— Арлетта не піднімалася в кімнату до матері?
— Близько десятої вони вдвох пішли туди. Старій пані захотілося похизуватися перед донькою своєю новою сукнею…
— Спустилися вони теж разом?
— Еге ж… «Потім Валентіна знову піднялася до себе — вкладатися спати. За кілька хвилин до неї прийшла Роза. Вона за звичкою допомогла господині лягти в постіль та подала їй снотворне.
— Вона ж його й готувала?
— Ні. Валентіна заздалегідь розводить його у воді.
— Арлетта більш не піднімалася нагору?
— Ні. І о пів на дванадцяту Роза теж лягла спати.
— А десь о другій почала стогнати?
— Цей час називають Валентіна та її донька.
— І, як ви встановили, між північчю та другою годиною ночі в Арлеттиній кімнаті був чужий чоловік, з яким вона приїхала з Парижа? А вам відомо, що поробляв минулої ночі Тео?
— Досі в мене не було часу це з'ясувати, і, признаюся, мені навіть на думку таке не спадало.
— Що ж, підемо поснідаємо?
— Залюбки.
— А тут готують черепашки?
— Цілком можливо, хоч я й не певний. Я ще не ознайомився як слід з меню.
— Цього ранку ви побували в домі Трошю?
— Лише в тій кімнаті, де стояла труна.
— У них немає її фотографії? Тільки гарної.
— Можу запитати.
— Запитайте. Візьміть усі фотографії, які тільки зможете знайти, навіть дитячі. До речі, скільки їй було років?
— Двадцять два чи двадцять три. Звіт складав не я і…
— Здається, вона вже не перший рік служила в старої пані.
— Сьомий. До Валентіни вона найнялася зовсім молоденькою, ще за життя Фернана Бессона. Дебела рум'яна, пишногруда дівчина.
— Вона ніколи не хворіла?
— Доктор Жоллі нічого про це не казав. Коли б що, думаю, він сказав би.
— Хотілося б знати, чи не було у Рози якихось дружків…. Або коханця.
— Я теж подумав про це. Начебто ні. Вона не була легковажна дівчина і рідко виходила з дому.
— Може, її не відпускали?
— Я не зовсім певний, але схоже, що Валентіна пильнувала за кожним її кроком і неохоче давала вільні дні.
Весь цей час вони прогулювалися вздовж берега. Мегре не відривав очей від моря, але, здавалось, не помічав його.
Ранкове радісне збудження як рукою зняло. Вранці в Беоте-Безвіллі він ще відчував приємне хвилювання. Іграшковий поїзд нагадував йому про колишні канікули. А зараз він уже не помічав ні строкатих жіночих купальників, ні дітлахів, що розляглися на ріні, не сприймав йодистого запаху водоростей.
Голова його була захаращена новими назвами, іменами та прізвищами, що їх він намагався розмістити в своїй пам'яті так, як зробив би це в своєму кабінеті в Управлінні карного розшуку. Разом з Кастеном він сів до столу, застеленого білою скатертиною, на якій у вузькій довгій вазі під кришталь стояли гладіолуси.
Чи не ознака це старості? Він повернув голову до вікна, щоб іще раз побачити білі баранці на морі, і з прикрістю подумав, що не відчуває ніякої радості.
— На похороні було багато людей?
— Та весь Іпор, а ще понаїжджало чимало люду з Етрета, Лож, Бокотт. Були й рибалки із Фекана.
Йому пригадався сільський похорон, навіть здалося, що в повітрі війнуло духом кальвадосу.
— Певно, чоловіки наберуться сьогодні по саму зав'язку, — поважно промовив він.
— Цілком можливо, — погодився Кастен, трохи здивований плином думок уславленого комісара.
Черепашок у меню не було, і на закуску вони замовили сардини в олії й селеру під гострим соусом.
2. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ВАЛЕНТІНИ
Хвіртка була не замкнута, і, не знайшовши дзвінка, він штовхнув її й опинився в саду. Ніде ще не бачив він такої сили всілякої рослинності на такому малесенькому клаптику землі. Всіяні квітами кущі росли дуже густо, навіваючи думки про джунглі. А з кожного вільного куточка визирали жоржини, хризантеми, люпин та інші квіти, назв яких Мегре не знав, — їхні зображення він зустрічав у вітринах на веселих барвистих етикетках пакуночків з насінням.
Шиферний дах вілли, який він помітив з дороги, все ще ховався за зеленню. Стежка петляла, і він звертав то ліворуч, то праворуч, поки нарешті не вийшов на заднє подвір'я, вимощене великими рожевими плитами. Тут була кухня та пральня.
Огрядна чорнява, ледь шпакувата селянка, одягнута в чорне, з понурим виглядом вибивала матрац. Навколо неї просто неба були розставлені меблі спальної кімнати. Розкрита тумбочка, стілець із солом'яним сидінням, розібране ліжко. Фіранки та ковдри висіли на вірьовці. Не
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клуб «100 ключів»», після закриття браузера.