Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

Старосільські міліціонери відбулися легше. Отримали лише шомполів — місцеві все ж, із селян… Один полонений врятувався, його господар Краснюк забрав до себе допомагати по господарству. «Така вже натура хазяїна: воюй не воюй, а гречку сіяти треба. Через два тижні господар відпустив його з миром, але похвалився сусідові Вовкові Павлу Семеновичу. Той наздогнав рябоконівця біля урочища Диччине і вбив».[251]

Розголос про розгром карального загону в Старому Старосіллі рознісся округою. І до Голого потяглися нові повстанські струмочки. У вересні 1920 року до нього пристали і повстанці гайдамацького села Медвин…

В Україні йшла уперта міжнаціональна боротьба за право володіти землею. Євреї у своїй більшості, як і раніше, виступали на боці поневолювачів українського народу. Одним із прикладів нечуваної жорстокості з боку «мирного єврейського населення» стала діяльність городищенського загону «Красних мстітєлєй». Про нього маємо таку офіційну довідку: «В Городище Черкасского уезда имеется отряд численностью в 80 ч(еловек). Оружия отряд имеет 50 в(интовок), из которых 25 приобретены на средства организации, а 25 получены взаимообразно. Имеется по 30 патрон на винтовку. Отряд ежедневно несет охранную службу местечка, выставляет заставы. Отношение местных властей и райпаркома весьма благожелательное и доверчивое. Отряд причислен к Смелянскому ротучастку. Еврейское население местечка после погрома, устроенного бандой Голого, разбежалось и только теперь, при наличии отряда самоохороны, начинает возвращаться. Из сел и местечек, не имеющих отрядов самоохорон или постоянных гарнизонов, евреи перешли в пункты, имеющие охрану… Доступ в отряд свободен для всех желающих без различия национальностей, лишь бы принадлежал к числу трудящихся, но фактически входит в них одна лишь еврейская часть населения, как непосредственно в них заинтересованная…

При наличии петлюровского настроения у населения Черкасского уезда и имеющейся подпольной петлюровской организации, к которой сочувственно относится не только селянская часть населения и полупролетарская, спекулирующая рабочая часть бобринского узла и заводов, но и часть ответственных сотрудников власти, — отряды самоохороны из еврейского населения есть та часть населения Черкащины, на которую в данный момент можно безусловно положиться, так как всякая иная власть равносильна для них гибели, в чем она уже неоднократно убеждалась».[252]

Загін «мстітєлєй» складався «з містечкових комуністів та активістів: крамарів, кравців, службовців і налічував 100–150 осіб». Ось прізвища цих борців за право порядкувати на українській землі: Дінерштейн Сань Ісаковіч (командир), Ворона (комісар-міліціонер), Бєґєльфєр Павло, Бєґєльфєр Лазар, Бурячков, Бурячкова Хана, Віткуп, Житомірскій Ізя, Житомірская Хаюся, Кругляк Льова, Каральнік, Камінскій, Котляр Борух, Ляш, Львовскій Ліпа Янкєлєвіч, Майстровий Борух Шаєвіч, Піпка Аба, Пєрчік, Тютюнов, Трєґуб Ілля Аронович (власник млина). На озброєнні мали гвинтівки і кулемети «Максим».[253]

Діяли «мстітєлі» переважно так: заходили до молодиць, в яких чоловік був у лісі, «забирали до підвалів своїх лавок — пиши записку чоловікові, щоб з’явився. Не прийде чоловік — дружину розстріляють, прийде — розстріляють обох. Або можуть жінку нібито відпустити, а вб’ють по дорозі додому десь на околиці. Розстріли велися у піщаному кар’єрі — зручне і вигідне місце: далеко від свідків, пісок гарно всмоктує кров, ями приречені самі собі рили, а з урвища легко засипати трупи. Стверджують, що тут страчено до 200 осіб».[254]

Серед замордованих була і Марія Самсоненко, молода і вродлива дружина Тихона Мусійовича Омельченка, заступника отамана Голого. Коли чекіст Гоцман вів її, вагітну, зі зв’язаними руками та розпущеними косами, на страту, вона кричала: «Прощай, світе білесенький, прощайте, пташки ріднесенькі!»[255]

Під час всеукраїнського повстання літа — осені 1920 року отаман Голий був однією з головних осіб: він командував цілим військом, частину якого, шість тисяч повстанців, він 2 жовтня 1920 року привів у Мошни на з’єднання з холодноярцями. Про це писали і більшовики. «Черкасский уезд. 2 октября банды отошли в направлении Мошны… С каждым днем банды крепнут, получая подкрепление из Холодного Яра. Дальнейший рост банд угрожает Черкассам. В данное же время под угрозой находится Городище, где нет вооруженных сил. 3 октября банда в количестве 4000 чел. заняла Свидовку (Свидівок. — Ред.), Русскую Поляну, откуда повела наступление на Черкассы».[256]

Серед холодноярців, які прибули на з’єднання з Голим, був і старшина Юрій Городянин-Лісовський (у майбутньому письменник). Ось як він описував городищенського ватажка: «Очікуючи приїзду Голого, я уявляв собі солідного дядька-отамана і трохи розчарувався, коли побачив на коні хлопця в однострої студента Київського університету Святого Володимира. Лише замість студентського кашкета мав на голові кудлату козацьку папаху, а поверх чорного пальта з петлицями і блискучими ґудзиками поблискував цілий арсенал зброї. Смішно виглядали у стременах його ноги в черевиках і штанах навипуск. Та, коли познайомилися, скептичне враження змінилося. Голий був здібний, енергійний ватажок, мав добру голову і вмів захоплювати козацтво. Великим мінусом для нього був брак військових знань, але він мав старшин-помічників».[257]

У Руській Поляні повстанці розділилися: Голий із частиною козацтва пішов у обхід Черкас. «Інша частина черкаських повстанців мала наступати понад залізницею разом із Холодноярською бригадою».

Під час штурму Черкас Юрія Городянина-Лісовського, осавула Першого (основного) куреня Холодного Яру, вразила мужність, витримка і непоступливість черкаських гайдамаків. Коли на околицях повітового центру вони потрапили під обстріл більшовицького бронепотяга, який повним ходом увірвався на одну лінію з повстанською лавою і «почав із флангу кропити з кількох кулеметів і мітральєзи Гочкіса», а з Дніпра