Читати книгу - "Таємне життя розуму : як ми мислимо, відчуваємо й вирішуємо, Маріано Сігман"

Абсолютний слух може натренувати майже кожен. Насправді більшість дітей мають майже абсолютний слух, але без практики він атрофується. Ті, хто в ранньому віці починає ходити в музичну школу, часто його зберігають. Але повторюю: талант ні до чого, це результат наполегливої праці. Одна з найкращих дослідниць у галузі музики й роботи мозку Даяна Дойч зробила несподіване відкриття: жителі Китаю та В’єтнаму мають сильнішу предиспозицію до абсолютного слуху. Що спричинило таку особливість? Виявляється, що в мандаринській і кантонській мовах, як і у в’єтнамській, значення слова залежить він тону. Наприклад, склад ма у мандаринській, вимовлений різними тонами, означатиме мама, кінь і — ще чого бракувало — марихуана. Тон має абсолютне значення, так само як нота фа відрізняється від ре чи соль, тому в Китаї люди більше, ніж деінде, мотивовані вивчити зв’язок певного тону й семантики слова, принаймні щоб відрізнити маму від коня. Отже, мотивація й тиск із боку мови переходять на музику, і їхній результат не має нічого спільного з генетикою та геніальністю, як здавалося спочатку.

Флуоресцеsнтна морква

Коли я навчався в аспірантурі в Нью-Йорку, ми з друзями вигадали абсурдну гру. Ми намагалися контролювати температуру кінчиків пальців. Це, звісно, не бозна-яке звершення, але непоганий приклад важливого принципу: люди можуть вольовим зусиллям регулювати прояви власної фізіології, які здаються недосяжними. Тоді ми уявляли себе учнями Чарльза Ксав’єра[73] в школі для молодих мутантів.

За допомогою термометра я визначив, що температура кінчиків пальців коливається від тридцяти одного до тридцяти шести градусів Цельсія. Потім спробував підвищити її. Іноді мені вдавалося й пальці ставали теплішими, іноді — ні. Зміни були спонтанними й випадковими, і, попри все бажання, я не міг їх контролювати. Проте після двох-трьох днів практики сталося диво: я зміг керувати температурою, хоч і не дуже точно. Ще через два дні я здобув абсолютний контроль. Здатність керувати температурою кінчиків пальців силою думки. Будь-хто може це повторити. Процес навчання загадковий, тому що недекларативний. Мабуть, я навчився розслабляти руку, у такий спосіб змінювати рух крові й контролювати температуру. Але не міг і досі не можу чітко описати словами, що саме опанував.

Ця безневинна гра висвітлює модель багатьох механізмів навчання в мозку. Намагаючись уперше порухати рукою, щоб щось узяти, немовля випробовує величезну кількість нейронних команд і випадково знаходить серед них дієві. Тут настає перший ключовий момент навчання: щоб відібрати ефективні вказівки, слід візуалізувати їхні наслідки. Пізніше механізм удосконалюється й немовляті вже не треба перебирати кожну нейронну команду. Для відібраних раніше вказівок мозок створює очікування успіху, тому людина може передбачити наслідки дії, не виконуючи її. Наприклад, футболіст не біжить за м’ячем, якщо знає, що його не наздогнати.

Тут ми натрапляємо на другий ключовий момент навчання, про який говорили раніше, — похибка прогнозу. Мозок вираховує різницю між очікуваннями й фактичним досягненням. Завдяки цьому ми вдосконалюємо програму рухового акту й краще контролюємо власні дії. Так ми опановуємо гру в теніс або на музичному інструменті. Цей механізм навчання настільки ефективний, що його запозичили дослідники з галузі робототехніки й штучного інтелекту. Дрон у прямому сенсі вчиться літати, а робот — грати в пінг-понг завдяки простій, але дієвій процедурі.

Аналогічно ми можемо навчитися контролювати різноманітні пристрої силою думки. У недалекому майбутньому експансія цього принципу приведе нас до переломного моменту в історії людства. Тіло може втратити свою функцію посередника. Щоб зателефонувати комусь, вистачить лише наміру: пристрій розшифрує й виконає його без участі рук чи голосу, без посередництва тіла. Окрім цього, ми можемо розширити горизонти відчуттів. Людське око не сприймає кольорів після фіолетового, але це не обов’язковий ліміт. Бджоли бачать ультрафіолетовий світ. Ми можемо імітувати його за допомогою деяких методів фотографії, але отримані кольори — це тільки приблизна версія зору комахи. Кажани й дельфіни чують звуки, недоступні для людських вух. Нічого не заважає нам одного дня підключити електронні сенсори, що сприймають величезну частину всесвіту, яка поки що прихована від наших органів чуття. А ще можна наповнити себе абсолютно новими відчуттями. Наприклад, напряму з’єднати мозок із компасом, щоб ми відчували, де північ, так само як відчуваємо холод. Досягти цього можна за допомогою механізму, описаного в невинній грі з температурою на кінчиках пальців. Єдина відмінність — технологія.

Описана навчальна процедура вимагає здатності візуалізувати наслідки кожної нейронної інструкції. Тому, розширюючи набір візуалізацій, ми вчимося контролювати більше речей. Ідеться не тільки про зовнішні пристрої, але й про внутрішній світ, наш організм.

Контролювати температуру кінчиків пальців силою думки — тривіальний, але прецедентний приклад реалізації цього принципу. Невже ми можемо натренувати мозок контролювати аспекти діяльності організму, що здаються цілковито від’єднаними від свідомості й вольової сфери? А якщо ми навчимося візуалізувати стан нашої імунної системи? Або стан ейфорії, щастя чи любові?

Я ризикну заявити, що ми зможемо поліпшити власне здоров’я, коли навчимося візуалізувати ті аспекти своєї фізіології, які зараз вважаємо невидимими. Це вже сталося в кількох вузьких сферах. Наприклад, зараз можливо візуалізувати графіки церебральної активності, які відповідають хронічному болю, і за допомогою цих візуалізацій контролювати й зменшувати його. Можна піти набагато далі, і колись ми керуватимемо захисною системою організму для боротьби з невиліковними зараз захворюваннями. Дослідникам варто зосередити увагу на цій вдячній сфері, і те, що нині здається чудотворним зціленням, може перетворитися в майбутньому на стандартну процедуру.

Генії майбутнього

Міф про вроджений талант постав на підґрунті виняткових випадків, історій і фото невинних юних облич вундеркіндів, які тусуються зі знаменитостями світового рівня. Психологи Вільям Чейз і Герберт Саймон розвінчали цей образ, докладно вивчивши розвиток геніальних шахістів. Кожен із цих гросмейстерів досягнув неймовірно високого рівня майстерності, лише витративши на тренування десять тисяч годин. Те, що вважали ранньою обдарованістю, — насправді результат інтенсивної профільної практики змалку.

Замкнуте коло працює приблизно так: батьки малого Ікс переконують себе, що їхня дитина — скрипаль-віртуоз, тому підтримують у ньому впевненість і мотивацію для тренувань. Зрештою Ікс суттєво вдосконалює свої вміння й починає здаватися талановитим. Ставитися до людини так, наче вона геній, — ефективний спосіб зробити її саме такою. Схоже на провіщення, яке здійснюється саме по собі. Але це не просто психологічна версія «Я думаю, отже, я існую». Провіщення запускає