Читати книгу - "Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок, Роберт Шеклі"

Маллен міркував, до чого сусід хилить, поглядаючи на його дружину. Вона дивилася на Маллена, згорнувши руки перед грудьми, з якимсь викличним виглядом. «Чого б це їй гніватися на мене? — подумав Маллен. — Що я їй такого зробив?».

— Єдина відповідь, — неквапом викладав свою думку сусід, — це те, що десь тут є отвір. Діра в просторово-часовому континуумі.

— Та про що ви? — не стримався Маллен. — Якось я не зовсім вас розумію.

— Діра в часі, — пояснив лисий інженер, — або діра в просторі. Або у тому й іншому. Я вам не поясню, звідки вона взялася, але вона таки є. Людина потрапляє в ту діру, і — маєте! — переноситься в інше місце. Або в інший час. Або перше й друге водночас. Цю діру, звичайно, неможливо побачити. Це четвертий вимір. Але вона існує. Гадаю, якби можна було простежити за цими людьми, ми помітили б, як кожен з них пройшов через певне місце — і зник.

— Ну, так, — Маллен замислився, — це цікаво, але ж ми знаємо, що багато людей зникли просто з власних будинків.

— Справді, — погодився сусід. — Дайте мені подумати… Знаю! Діра у просторі-часі не фіксована. Вона рухається, переміщується певною територією. Скажімо, була в будинку Карпентерів, потім якось перемістилася…

— Чому вона не виходить за межі цих чотирьох кварталів? — запитав Маллен, водночас і далі міркуючи, чому сусідка так сердито стиснула вуста й так пильно дивиться на нього.

— Ну, — сказав сусід, — мабуть, існують певні обмеження.

— І чому діти повернулися?

— Заради Бога, Маллене, ви хотіли б, щоб я тут-та-ки з'ясував усе до найменших дрібниць? Це непогана робоча гіпотеза. Треба назбирати більше фактів, перш ніж можна буде пояснити все до кінця.

— Вітаю! — з гаража вийшов пан Картер. Він тримав дві красиві форелі, акуратно почищені й вимиті.

— З одного боку форель — гідний противник, з іншого — чудова страва. Найкращий спорт і смачні харчі! — старий не поспішаючи пішов у дім.

— А в мене є краща теорія, — дружина сусіда взяла руки в боки.

Обоє чоловіків обернулися до неї.

— Хто тут єдина людина, нітрохи не стурбована тим, що відбувається? Хто ходить з мішком, у якому, як він каже, носить рибу? Хто розказує, що він весь час на риболовлі?

— Ну, ні, — протягнув Маллен. — До чого тут татусь Картер? У нього є ціла філософія риболовлі…

— Мені начхати на його філософію! — закричала жінка. — Він може обдурити вас, але не мене! Я просто бачу, що він єдиний чоловік у нашому районі, який нічим не переймається, і що він щодня вештається скрізь, і, можливо, його лінчувати замало!

Вона круто розвернулась і пішла до свого будинку.

— Будь ласка, Маллене, — сказав лисий сусід, — я перепрошую. Ви знаєте, які ці жінки. Вона переживає, хоча Денні зараз у безпеці, в лікарні.

— Я розумію, — кивнув Маллен.

— Вона нічого не тямить у просторово-часовому континуумі, — серйозно провадив сусід, — але я поясню ці речі їй сьогодні ввечері. Вона вранці вибачиться. Ось побачите.

Чоловіки потиснули один одному руки й повернулися до своїх будинків.

Швидко смеркло, прожектори освітили місто. Промені світла пронизували вулиці й двори, відбивалися у шибках зачинених вікон. Мешканці Вейнсвілла зачаїлися в передчутті можливих нових зникнень.

Джим Маллен хотів би дістатися до того, хто такого накоїв. Хоча б на мить — йому більше не знадобилося б. Але мусив сидіти й чекати. Почувався цілком безпорадним. Очі в дружини були стомлені, вуста — бліді й потріскані. Зате пан Картер веселився, як завжди. Він підсмажив форель на газовій плиті й пригощав їх обох.

— Я сьогодні знайшов чудову спокійну затоку, — розповідав пан Картер. Це біля гирла Олд Кріка, на невеличкій його притоці. Цілий день я рибалив, сидячи на травичці на березі й спостерігаючи за хмарами. Фантастична річ — ці хмари! Я піду туди завтра й ще день там порибалю. Тоді подамся деінде. Мудрий рибалка не виловлює всю рибу на одному місці. Помірність — ось правило рибалки. Трохи візьми, трохи залиш. Я часто думав…

— Тату, заради Бога! — скрикнула Філліс і зітхнула. Пан Картер сумно похитав головою, усміхнувся з розумінням і доїв свою форель. Потім пішов у вітальню працювати над новою мухою.

Виснажені Маллени лягли спати...

Маллен прокинувся й сів у ліжку. Глянув на дружину, яка спала поряд. Годинник показував п'ятдесят вісім хвилин на п'яту. «Майже ранок», — подумав він.

Устав, накинув халат і тихо спустився вниз. Прожектори миготіли навпроти вікна вітальні, було видно охорону.

Це якось заспокоювало, і він пішов у кухню. Намагаючись рухатися тихо, налив у кухоль молока. На холодильнику стояв свіжий пиріг, і Маллен відрізав собі скибочку.

«Викрадачі, — думав він, — маніяки. Марсіани. Діри в просторі. Або все разом. Ні, це не те». Маллен намагався пригадати, про що хотів запитати в пана Картера. Це було щось важливе.

Він вимив кухоль, поставив пиріг на місце й пішов у вітальню. Раптом його рвучко кинуло вбік.

Щось тримало його! Маллен почав молотити руками навсібіч, але відбиватися не було від кого. Однак щось його схопило мов залізною рукою і звалило з ніг. Він шарпнувся в інший бік, якось звівся на ноги. Але раптом його відірвало від підлоги, й на якусь мить він повис, звиваючись і розмахуючи ногами. Навколо грудей щось охопило так жорстко, що не давало ні дихнути, ні видати бодай звук. Його підкинуло догори.

«Діра в просторі», — згадав він, намагаючись крикнути. Безладно розмахуючи руками, чоловік якось зміг ухопитися за край кушетки й поволік її за собою. Маллен смикнувся, невидима петля навколо грудей на мить послабшала й дала йому змогу опуститися на підлогу.

Чоловік поповз до дверей. Його знову підхопило, але він устиг обіруч обхопити радіатор опалення й опирався щосили. Ще кілька зусиль — і він зачепився за радіатор спочатку однією ногою, а потім і другою.

Радіатор жахливо заскрипів. Маллен відчув, що його самого ось-ось розірве навпіл, але тримався. Кожен його м'яз розтягнувся, загрожуючи розривом. Раптом петля повністю його відпустила.

Маллен скотився на підлогу.

Отямився він уже при денному