Читати книгу - "Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок, Роберт Шеклі"

— Біс його знає, що воно таке, — з досадою мовив капітан Леснер. — Не було часу займатися ще й цим. До нас уже надходили подібні скарги.

Задзвонив телефон, та Леснер на нього не зважав.

— Схоже на певну схему чорного ринку. Я надіслав деякі продукти в Олбані на аналіз. Перевіримо торгові точки. Може, це зроблено за кордоном. Насправді ФБР може… Клятий телефон!

Він схопив слухавку.

— Леснер слухає. Так. Так. Ти впевнена? Звичайно, Мері. Зараз буду, — він поклав слухавку. Його рожевощоке обличчя раптово сполотніло.

— Телефонувала сестра моєї дружини, — пробурмотів він. — Моя дружина зникла!

Маллен мчав додому з шаленою швидкістю. Вдарив по гальмах так, що ледь не розбив головою лобове скло, і вскочив до будинку.

— Філліс! — погукав він. Та де ж це вона? О, Боже, що, як і вона зникла…

— Ти чого кричиш? — Філліс вийшла з кухні.

— Я подумав... — він схопив її в такі міцні обійми, що жінка скрикнула.

— Що з тобою? — посміхнулася вона. — Ми ж не молодята. Півтора року, як одружилися.

Чоловік розповів їй усе, про що дізнався в поліцейській дільниці.

Філліс оглянула вітальню. Все тут ще тиждень тому здавалося таким привітним і милим. Тепер її вже лякала тінь під кушеткою, прочинені дверцята шафки змусили здригнутися. Жінка зрозуміла, що все це вже ніколи не буде таким, як раніше.

Постукали в двері.

— Не виходь, — попросила Філліс.

— Хто там? — запитав Маллен.

— Джо Даттон, ваш сусід. Гадаю, ви чули новини?

— Ну, так, — крізь зачинені двері відповів Маллен.

— Ми перегороджуємо вулиці, — сказав Даттон. — Перевірятимемо кожного, хто заїжджатиме сюди чи виїжджатиме звідси. Самі покладемо цьому край, якщо поліція не може впоратися. Хочете приєднатися до нас?

— Ви ризикуєте, — зауважив Маллен і відчинив двері. Біля порогу стояв невисокий, смаглявий чоловік у старій армійській куртці. Він стискав у руці замашну палицю.

— Ми повністю контролюємо ці квартали, — сказав Даттон. — Хай лишень спробують ще когось захопити.

Маллен поцілував дружину й приєднався до Даттона.

У другій половині дня в приміщенні школи відбулися збори. Там зібралися всі мешканці постраж-далих кварталів і багато інших жителів міста, які змогли пропхатися до зали. Насамперед вони дізналися, що попри всі перестороги з Вейнсвілла зникли ще троє людей.

Виступив капітан Леснер і повідомив, що він звернувся в Олбані по допомогу. Офіцери спецпри-значення вже виїхали, ФБР також цим займається. Офіцер чесно зізнався, що йому невідомо, хто й чому це робить. Леснер навіть гадки не мав, чому зникали люди з однієї частини Вейнсвілла.

Він також отримав відповідь з Олбані на запит про підроблені продукти: виявилося, що вони розповсюджені всім житловим масивом. Хімічний аналіз не показав слідів будь-яких токсичних агентів. Це заперечило попередню підозру про те, що такі харчі справляли на людей наркотичний вплив і змушували бозна куди йти з дому. Проте Леснер застеріг усіх від вживання цих продуктів, позаяк їх походження поки не з'ясоване.

Компанії, продукцію яких фальсифікували, не мають жодної інформації, про те, хто доклав до цього рук. Вони готують позови про порушення їхніх авторських прав.

Мер розповів про низку вжитих заходів і порадив усім зберігати спокій, адже влада повністю контролює ситуацію.

Певна річ, мер жив не у Вейнсвіллі.

Збори закінчилися, й чоловіки повернулися на свої пости. Почали шукати дров для нічних вогнищ, але потреба чергування відпала. Прибула допомога з Олбані — колона техніки з людьми. Чотири горезвісні квартали оточила озброєна охорона. Встановили портативні прожектори, на оточеній території з восьмої вечора оголосили комендантську годину.

Пан Картер пропустив усі ці тривоги й метушню. Цілий день він ловив рибу. Із заходом сонця старий повернувся з порожніми руками, але цілком щасливий. Охорона пропустила його до будинку.

— Гарний був день для риболовлі, — повідомив він.

Маллени провела жахливу ніч. Не роздягалися й лише уривками дрімали у світлі прожекторів, яке било у вікна, прислухаючись до кроків охоронців на вулиці.

До восьмої ранку зникли ще двоє людей — просто з території, яка охоронялася пильніше за будь-яку в'язницю.

О десятій пан Картер знехтував умовляннями Мал-ленів, зібрав своє рибальське начиння і пішов. Від тридцятого квітна він не пропустив жодного дня й не збирався втрачати бодай хвилини сезону риболовлі.

У неділю опівдні зникла ще одна людина. Загальний рахунок сягнув шістнадцяти осіб.

О першій дня знайшлися всі зниклі діти!

Поліція виявила їх на дорозі поблизу міста. Всі восьмеро включно з хлопчиком Кармайклів, не розуміли, як вони там опинилися, — просто прямували додому. Їх помістили в шпиталь.

Однак жодних слідів дорослих знайти не змогли.

Чутки розповсюджувалися швидше за новини з газет чи радіо.

Діти не зазнали жодних ушкоджень. Огляд психіатрів встановив, що вони не пам'ятають, де були та як їх було викрадено. Все, що змогли пригадати малюки, — це відчуття польоту й нудоту, яку воно викликало. Дітей тримали в лікарні під охороною.

Але до вечора ще одна людина зникла з Вайн-свілла.

Перед заходом сонця пан Картер повернувся додому. У його ранці були дві великі веселкові форелі. Він бадьоро привітався з Малленами і подався в гараж чистити рибу.

Похмурий Джим Маллен вийшов на заднє подвір'я і теж рушив до гаража. Хотів розпитати старого про те, що той казав день чи два тому. Він не міг виразно пригадати, про що саме йшлося, але зараз йому це здавалося важливим.

Сусід, імені якого він не міг пригадати, привітав Маллена через паркан.

— Маллене, — сказав він, — мені здається, я все зрозумів.

— Що ви маєте на увазі? — запитав Маллен.

— Ви обмірковували можливі версії? — поцікавився сусід.

— Авжеж.

Худорлявий сусід був у жилеті без піджака, його лисина червонясто вилискувала в променях сонця, що вже схилялося до обрію.

— Дивіться. Це не може бути викрадач. У його вчинках немає жодного сенсу. Правильно?

— Так, цілком погоджуюся.

— Маніяк теж відпадає. Як він зміг би викрасти п'ятнадцять-шістнадцять осіб? І повернути дітей? Навіть ціла банда маніяків не впоралася б, та ще й за такого натовпу копів навколо. Правильно?

— Так, і що ж далі?

Кутиком ока Маллен помітив, як за спиною сусіда з'явилася його огрядна дружина. Вона підійшла ближче та прислухалася.

— Те саме стосується і банди злочинців чи навіть марсіан. По-перше, неможливо таке