Читати книгу - "Остерігайтеся котів"

Цього разу я запакувала солодощі для мадам Рудан у пластикову коробку, тож двері лікарняного ліфта більше не зашкодять моїм малятам — не вірю, що я таке сказала.

Вона сиділа на ліжку, одягнена в одну з нічних сорочок, що я дала медсестрі.

— Добрий день, Жулі!

Здається, вона рада мене бачити.

— Добрий день, мадам Рудан. Ви не дивитеся телевізор?

— Це твій час, тож я вимкнула й чекала на тебе.

— Маєте чудовий вигляд.

— Я щаслива, що ти прийшла. Ти бачила? Вони дали мені гарну нічну сорочку. І засоби особистої гігієни теж. Там навіть парфуми є.

— Чудово.

Я бачу, що вона спостерігає за моєю реакцією. Щоб змінити тему, я показую їй нові помідори і фрукти.

— Скоро достигне горох.

— Він буде для тебе. Медсестри мені забороняють дедалі більше й більше.

Вона показує мені сліди від уколів на руці.

— Кажуть, що це менше втомлює організм, якщо я харчуюся в такий спосіб. То як там у пекарні? Твій злий клієнт повернувся?

— Він приходить щодня.

— Не дозволяй йому себе ображати.

— Ми працюємо у сфері послуг, тож не маємо права нічого казати. Клієнт завжди має рацію.

— Можеш мені повірити: люди поводяться так, як ми їм це дозволяємо.

— Моя бабуся могла теж так сказати.

— А з Ріком?

Я їй усе розповіла. Зізнаюся, що мені полегшало. Знаю, що вона мене не засуджуватиме. Ми добре повеселилися. Поговорили про її сад, вулицю, квартал і навіть про міський парк, звідки вона вивезла чимало землі для своєї грядки. Вона швидше втомилася, ніж останнього разу. Мені це не подобається. Я не хочу, щоб це був ще один знак.

Ті, хто стверджує, що ми не можемо робити кілька речей водночас, помиляються. Я саме слухала, як мадам Рудан розповідає мені про міський парк, як раптом мене осяяло. Дещо спало на думку. Точно. Я знаю, як витягти автомобіль Ксав’є!

44

— Ксав’є, відчини! Це я, Жулі.

Я знову тарабаню по дверях його квартири. Чую шум.

— Не замикайся так. Мені потрібно щось тобі сказати.

Шум у замку, прочинилися двері. У Ксав'є нікудишній вигляд.

— Можливо, я знаю, як витягти твій автомобіль.

— То ти, мабуть, геній, тому що це неможливо.

— Ось послухай, Ксав'є!

Я заходжу до квартири. Тут не так усе поскладано, як у Ріка. Телевізор увімкнений, на дивані розсипані чіпси. Скручений комбінезон механіка валяється в кутку.

— Я б хотіла піти дещо подивитися у твоєму гаражі. Просто зараз.

Він спустошив стакан не знаю з чим і забурмотів:

— Я знаю ширину моєї тачки. Воріт також. Нічого не вдієш. Крапка.

— Річ не в цьому. Будь ласка, ходи зі мною в гараж. Зрештою він погодився. Відкрився засув, і перед нами з’явився його монстр, який причаївся в темряві, наче великий хижак, що вирішив померти у своїй клітці. Я квапливо підходжу до затильної стінки. Оглядаю, стаю навшпиньки. Цегла.

— Ксав’є, ти готовий зайнятися ремонтними роботами, щоб звільнити КСАВ-1?

— Що ти надумала?

— Позаду цієї стіни — міський парк. Якщо ми зламаємо цю стінку й демонтуємо огорожу за нею, то потрапимо на велику бічну алею. Ми можемо витягти твій автомобіль через парк.

— Ти збожеволіла?

— Уявімо, що я цього не почула. Подумай.

Він підходить до стіни.

— Ти говориш, що з іншого боку лише паркан?

— Я щойно це перевірила. Він закріплений на двох стовпах, які можна легко демонтувати. Ми розкручуємо, проходимо, ставимо на місце — і все готово!

— А що ти будеш робити з кущами?

— Твої кущі, Ксав’є, існували, коли ми ще ходили до школи. Усе вже давно засохло, і тим краще для нас. Якщо ти мені не віриш, то піднімися на дах і подивися.

Він вилітає як вихор. Я не встигла зоглянутися, як він уже видерся на дах. Заліз на самий верх і оцінює інший бік. Скребе чоло й зітхає. Дивиться на мене з висоти, а потім зістрибує в мене перед носом.

— Жулі, ти просто неперевершена. Можливо, нам і не вдасться, але ти — геній.

Він обіймає мене.

Того ж вечора я несподівано зайшла до Ріка. Перш ніж відчинилися двері, я чітко почула, як він щось поспіхом пересунув. Що він там робить?

— А, це ти! Якась проблема?

— Скоріше рішення, але мені потрібна твоя допомога.

Він запрошує мене ввійти. Я захоплено розповідаю йому свою ідею. Він уважно слухає, не виказуючи своїх думок. Дочекавшись, коли я завершу, він спокійним голосом заперечує:

— Нам ніколи не дадуть дозвіл.

— Ось чому ми не будемо його просити. Якщо нас буде багато, то ми зможемо зробити все швидко і нас не помітять.

— Потрібно буде задіяти купу людей? Навіть якщо ми повалимо стіну, треба демонтувати паркан, і агрегат Ксав’є має перетнути половину міського парку, перш ніж вирватися на волю. Ти уявляєш, скільки всього варто узгодити?

— Трішки. Я вже склала список.

Він посміхається:

— Ти справді дивна дівчина.

«Він міг би сказати, що я красива, чуттєва, чарівна, але наразі я задовольнюся й цим».

Я сама себе дивую. Ось я перетворилася на організатора злочину. Не знаю, чому ця історія мене настільки зачепила. Може, тому що я дійсно ціную Ксав'є, а може, через те що дві великі несправедливості за кілька днів — це просто нестерпно. Для Лоли я нічого не можу зробити, але для КСАВ-1 зроблю все.

45

У вівторок перший шкільний день. У пекарні ми це відчули. Натовп дітей разом із їхніми мамами. Вони були всюди — як на вулиці, так і в крамниці. І вкупі проковтнули тонни молочних булок, заварних тістечок та іншої здоби. Аж страшно подумати.

Уперед, діти! Беріть ваші портфелі й нові ручки. Розвагам край, більше нема морозива. Час братися до роботи і дружити з тими, із ким через двадцять років робитимете чудернацькі речі, як-от підпільна евакуація автомобіля, надто великого, щоб пролізти у воротами розподілили обов'язки з мадам Бержеро. Мені навіть іноді доводиться розраховувати клієнтів. Думаю, що вони вже мене прийняли. Мсьє Калан виходить на сцену о призначеній годині, але він мене вже й не дратує. Цей тип ще дістане по заслузі. Він і не думає, що настане судний день, де карає лише Господь, який змусить заплатити його за все. Я просто вважаю, що кожна дія має за собою наслідки, і цьому невдасі ще дістанеться на горіхи.