Читати книгу - "Магія без пам'яті , Мiла Морес"

- Що я пропоную тобі місце у своєму ліжку? – каже з посмішкою.

- Вибачте, тепер я розумію, як це безглуздо... Ви ж зовсім не такий. Навіть уявити неможливо, щоб ви і я…

- Чому?

- Ну… Ви ж такий… - він злегка нахилив голову вбік, підняв брови, куточки губ тремтять, чекає продовження. – Я маю на увазі… У вас є дівчина. Щоправда, я не зрозуміла яка. Джолі чи Аліта Дартон.

Містер Нотрил прикрив обличчя рукою, продовжує посміхатися.

- Так, Лаурі. Ти думаєш над моєю пропозицією до кінця дня. Зрозуміла? Зараз нам обом час на заняття.

- Добре, містере Нотрил. Вибачте, що я заснула.

- І ось ці речі, Лаурі, візьми, будь ласка, - він кивнув на коробку, яку я бачила на підвіконні до початку занять. Зараз вона стоїть у кутку кабінету. - Забереш, коли тобі буде зручно.

- Ні, - заперечливо хитаю головою.

- Ти образиш мою сестру, якщо відмовишся. Я обіцяв їй, що ти погодишся. Будь ласка, Лаурі.

- Це ваша сестра? Аліта Дартон?

- Так, а Джолі - моя дворічна племінниця, донька Аліти.

- А-а-а, вибачте, - я посміхнулася. Уявила на мить, як містер Нотрил сидить з маленькою дівчинкою вечорами.

- У мене є ще племінник Каллі, з ним я теж періодично сиджу, але віддаю перевагу Джолі, вона спокійніша, - містер Нотрил усміхається якось по-особливому. – Ну все, ходімо. І обіцяй більше не засинати.

Містер Нотрил торкнувся моєї спини на рівні лопаток, я трохи смикнулася, і відчула, як моє тіло переміщається. Чекала, що ми опинимося там же, де й були раніше, біля викладацького столу в аудиторії, але ні, мене він відправив одразу до свого місця, а сам, певне, пішов на заняття до іншої групи.

На лекції містера Холанда та старалася уважно слухати, але було нудно. Я вже не засинала, але думками була відсутня більшу частину часу. Обдумала все, що сталося останнім часом, намагаюся аналізувати. Насамперед думаю про пропозицію містера Нотрила. Він хоче дати мені додаткову роботу, і я маю погодитися. Але як я вдома це поясню? Подумають же, що я коханця завела, коли вже порадили таке… Раптом ще хтось дізнається, чутки про мене підуть. Одна річ, що у сім'ї таке обговорювалося, а зовсім інша, якщо вийде за межі вузького кола.

Друга тема, яка обмірковується в моїй голові, речі, які запропонувала сестра містера Нотрила. Як вона сказала? Співпраця на бартерній основі. Я навіть у пошуковику забила запит, що це означає. Зрозуміла загальне значення: ти мені – я тобі. Через пошук для магів знайшла сайт бренду «Алітно», прочитала невелику статтю про його засновницю, переглянула каталог. На всіх фото позує сама Аліта Дартон, тільки білизну показано на інших дівчатах. Цінники на одяг вразили, я поперхнулася слиною, коли побачила, що одна сукня коштує три мої зарплати. Дивно ще й те, що на багато речей вже є відгуки покупців. Всі захоплюються якістю та особливо магічними фішками кожного вбрання. Я й сама захотіла собі щось із таких речей, і вирішила, що ту коробку таки заберу. Залишається питання, як сховати все це від сестер. Потрібно підготувати місце, а потім переміщати додому. Сподіваюся, містер Нотрил не буде проти, якщо коробка полежить кілька днів у нього в кабінеті. І треба ще вибачитися перед Алітою Дартон. Якось некрасиво я повелася. Тепер ще й подвійно ніяково, тому вона виявилася сестрою мого роботодавця, благодійника і взагалі доброї людини.

Як же я все-таки прокололася, коли подумала, що він мені пропонує ліжко... І він зрозумів, що я припустила саме це. Соромно жахливо. Хочеться ще якось виправдатися, але ж я не буду йому говорити, що нічого такого не подумала, якщо очевидно, що так і є. Та й уявити важко, щоб у нас з ним було щось на кшталт інтиму... Я і містер Нотрил... Так, смішно.

Цікаво, у сімдесят чотири цілуються краще, ніж у вісімнадцять?

Хотіла би це перевірити.

Ой, ні, стоп. Про що я замріялася…

- Міс Катаріс, ви удостоїте нас своєю відповіддю? - На мене дивиться вся група, містер Холанд чогось чекає.

- Вибачте, а що ви питали?

Група ірже. Знову. Ну чому я в центрі уваги? У школі мене ігнорували, що тут трапилося?

Рокс підказує мені запитання і відповідь заодно, я щось бурчу, викладач киває з таким виглядом, ніби погрожує відправити мене до директора на промивання мізків. Ой, точно, тут уже не директор Даутон головний, а ректор... якось там, навіть прізвище його не знаю. Ну ось піду і познайомлюся.

Але ні, мене нікуди не відправили. Залишили жити спокійно на своєму місці. Група відсміялася свої три хвилини і затихла. Забувають вони швидко, навіть магію використати не потрібно. Це добре.

***

Увечері під час розмови з містером Нотрилом я погодилася на додаткову роботу, але попередила, що мені знадобиться час, щоб улагодити все з батьками. Вранці на свій страх та ризик завела розмову за сніданком у присутності батька.

- Я знайшла роботу, - випалила несподівано, вирішивши, що простіше з мосту та у воду, ніж тягнути лямку.

Усі домашні повернули у мій бік голови, але ніхто не здивувався.

- Це для когось новина? - Сміється Томан.