Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

Раян

Кілька днів я старанно залицявся до Ельвіри й тільки зараз зрозумів, що копаю собі могилу. Навіть дві, якщо таке взагалі можливе.

Одна з них сама старанно відкривається переді мною, засмоктує в себе і виглядає як величезна площа перед палацом, з весільною аркою з квіточками, сотнями гостей, тостами та смарагдовою нареченою.

А ось інша... Я копаю її своїми власними руками, натираючи криваві мозолі й закопуючись все глибше і глибше, занурюючись у пітьму і віддаляючись від своєї коханої.

Тепер кожен мій день виглядає як урочистий захід у палаці, які я так ненавиджу! Мені доводиться постійно посміхатися і зображати радість, тому що Ельвіра від мене тепер не відходить ні на крок. Слава Богині Гір, що вона не може проникнути на територію нашої резиденції!

Деянчик (я його вже обожнюю!) за першої ж її спроби наспівав щось щодо складності дипломатичних відносин, недоторканності приватної території, і, здається, навіть карантин туди приплів. Добре, що Смарагдова, як і всі красуні, трохи тупувата, і в Академії вона тримається тільки завдяки чималим фінансовим вливанням її тата. Хоч би що там було, але вечорами я ховаюсь у нашій резиденції як у фортеці. Дякую Богам, Деяну та природній тупості Ельвіри, я можу хоч вночі почуватися в безпеці та помріяти про мою дрібну.

Ось тільки ці мрії все далі й далі уникають реальності... І все завдяки моїй ідіотській витівці! Зараз Карада мене не просто не помічає, ні… вона при кожній нагоді обдаровує мене таким презирливим і вбивчим поглядом, що я відчуваю себе знову і знову тим дракончиком, який при першому нашому знайомстві не знав, що робити і як ховати свої почуття.

І якщо тоді було більш-менш зрозуміло, що зі мною відбувається і навіть був хоч і тупий, як виявилося, але все-таки план, то тепер я перебуваю просто в якомусь театрі абсурду, захопивши всі головні ролі, а заразом і посаду режисера. І ось тепер сам себе старанно підводжу до прірви та підштовхую в спину, попередньо зв'язавши крила, щоб напевно розбитися і не дати собі жодного шансу.

Як із цього виплутатися?

Карада

Раян та Ельвіра скрізь разом. Подейкують, що вона вже входить у резиденцію диких і мало не ночує там. Взагалі-то, мені на це начхати! І якби всі довкола не говорили тільки про це, то я б і не звернула уваги на них! Мене нітрохи не чіпають їхні стосунки та вся ця метушня навколо «Пари року» мене нітрохи не зачіпає! Хіба що зовсім трохи.

Я вже кілька днів поспіль ночую у саду. У мене щось болить, і я старанно регенерую щодня. Але тільки краще не стає.

Зрештою, дядько помітив мої нічні вилазки.

- Карада, у тебе все гаразд?

- Так, дядько.

- Я помітив, що ти вже три ночі поспіль спала у садку. Тобі треба регенерувати?

- Я…

- Карада! Перш ніж ти спробуєш щось збрехати, добре подумай. Я довіряю тобі, і мені не хочеться розчаровуватись.

Тяжко зітхаю і зізнаюся:

– Я не знаю, що зі мною відбувається. У мене щось болить усередині, і навіть драконова регенерація не справляється! Може тітка Дарія мене огляне?

Дядько мовчки дивиться на мене, ніби щось хоче сказати, але не наважується. Він знає причину моєї хвороби? Це щось вікове чи спадкове? Я починаю нервувати.

- Дядько Рік, ти знаєш, на що я хвора? Це небезпечно?

- Нічого страшного Карада, це просто... Акліматизація, розлука з батьками. Скоро все пройде. Я попрошу Дарію зробити тобі заспокійливий чай, – дядько каже спокійним голосом, але не дивиться мені у вічі. Він щось від мене приховує!

Кай

Здається, у нашого золотого дракона з'явилося смарагдове оперення – хвіст у вигляді Ельвіри. Вона скрізь слідує за Раяном і в Академії вже починають говорити про весілля. Чутки дійшли ректора. Я на це чекав і був готовий. Точніше я думав, що готовий. Але...

- Кай! Де Раян? Де це золоте гаденя? – Рік вривається до нашої резиденції з таким риком, що я вже почав побоюватися за її структурну цілісність.

- На заняттях взагалі, як і має бути в цей час. І, до речі, тобі теж доброго ранку! – намагаюся відповідати якомога спокійніше. Може, вдасться якось утихомирити Ріка до того, як він тут усе переламає, разом із моїми кістками.

– Його немає на заняттях!

- Здається, йому пощастило! В які повіки я задоволений, що він прогуляв! - напевно, мій сміх недоречний, але це в мене нервове. Тому що ректор виглядає так, що в мене око смикатися почало. Одночасно з ним.

- Зараз у них лекція з історії дипломатичних заходів. На заняттях присутні всі, крім Раяна та Ельвіри!

- З якого часу ректор особисто перевіряє відвідуваність лекцій??

- З того часу, як вся Академія тільки й говорить, що о майбутньому весіллі! Завтра до Академії прилітає тато Ельвіри!! Підозрюю, що хоче особисто бути присутнім на обряді!! Раян вирішив укласти вигідний шлюб? А що робити моїй дівчинці? Тягатися все життя за щасливою подружньою парою, щоб не померти від розлуки з Істинним?

- Перестань, Ріку! Раян ніколи не відмовиться від Каради!

- Ось ти завтра це батькові дівчини й поясниш!

- Я приб'ю цього золотого дебіла! - тепер уже гарчу я, а Рік демонстративно мені аплодує.

- У чергу ставай! За мною Ельвіра та її батько, тож тобі навряд чи щось залишиться. Боюся, навіть луску свого підопічного поховати не зможеш.

- Ріку, що робитимемо??

- Кай, я не знаю...