Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Фракція Партії регіонів представляє інтереси понад 10 мільйонів виборців і більше одного мільйона членів партії. Партія регіонів — це нормальні, працьовиті люди, які люблять свою землю, свій народ. Це промисловці, вчені, робітники, лікарі і вчителі. Ми прийшли у парламент для того, щоб служити Україні та її народу. Фракція Партії регіонів заявляє, що розбіжності в думках, іноді в ідеології не є перешкодою для спільної роботи на благо України. Бувають різні погляди, але мета у нас одна — єдина, сильна і незалежна Україна. Ми засуджуємо втечу та легкодухість Януковича, ми засуджуємо зраду, ми засуджуємо злочинні накази, які підставили простих людей, солдатів і офіцерів.
Але спроби тотального залякування і самосуду, дестабілізації ситуації у регіонах неприйнятні в демократичних суспільствах. Шановні однопартійці, я звертаюся до всіх вас — депутатів від Партії регіонів Верховної Ради, обласних, міських і місцевих рад, до всіх патріотів нашої партії. Ми зробимо все, щоб захистити вас і захистити від тих помилок і злочинів, які були зроблені на самому верху», — сказав Олександр Єфремов.
Обезголовлені регіонали тепер мали пристосовуватися до нових реалій та вирішувати, як існувати далі. Гіркота політичної поразки посилювалась усвідомленням того, що Янукович та люди з його оточення вчинили страшний злочин, за який комусь доведеться відповідати. У лічені дні Партія регіонів, яка завжди славилася внутрішньою дисципліною та монолітною єдністю, розпалася на окремі угруповання, кожне з яких зіткнулося з необхідністю шукати собі нових покровителів. Причому не обов’язково всередині країни. За кілька днів після втечі Януковича у Криму з’явилися військові без розпізнавальних знаків. Почалася анексія Криму Російською Федерацією.
Перспективи самого Віктора Януковича залишалися не до кінця зрозумілими. Існувала ймовірність того, що він за підтримки своїх російських партнерів ще спробує повернутися та продовжити боротьбу за владу. Після виїзду з України повалений президент з’явився у Ростові і 28 лютого виступив на прес–конференції. Його виступ залишив двояке враження. Янукович заявив, що залишається легітимним президентом і верховним головнокомандувачем, але при цьому не віддав нікому ніяких наказів. Більш того, заявив, що виступає проти воєнного вторгнення Росії в Україну, хоча на той момент воно вже почалося, і військові РФ у Криму вже з’явилися. Прихильники Януковича розгубилися та розчарувалися ще більше. Багато хто чекав (хто з жахом, хто з надією), що він звернеться за допомогою до російської влади, і це послужить сигналом до повномасштабного введення військ в Україну. Російське керівництво тоді ще робило вигляд, що не має жодного відношення до подій у Криму.
В умовах такої плутанини кожен із регіоналів діяв на власний розсуд. Хтось принишк в очікуванні деякої стабілізації, хтось робив боязкі спроби домовитися з новою владою, а хтось вирішив зіграти у стару гру під назвою «донбаський сепаратизм». Тим більше, що умови для цього знову склалися максимально сприятливі.
ЧАСТИНА ШОСТА
КРИВАВА ВЕСНА У ДОНЕЦЬКУ
Після втечі Януковича Донецьк кілька днів жив у розгубленості. Чиновники, місцеві депутати, організатори та учасники Антимайдану не могли повірити, що все скінчено. Як і десять років тому, після Помаранчевої революції, їм здавалося, що переможці будуть мститися. У різних частинах міста час від часу збиралися невеликі мітинги антимайданівців, але в цих акціях брало участь не більше 200–300 осіб. Уся ця активність нагадувала запізніле махання кулаками після бійки і спочатку не викликала побоювань. Увага всієї країни у той момент була прикута до ситуації в Криму, де розгорталися головні драматичні події.
22 лютого біля пам’ятника Грінкевичу у Донецьку відбувся мітинг, на якому виступав оратор із Харкова, що представляв організацію «Оплот». Ця організація, що була створена у Харкові колишнім співробітником МВС та бізнесменом Євгеном Жиліним, прославилася під час подій зими 2014 року у Києві — люди Жиліна билися з прибічниками Майдану. У Донецьку представник «Оплоту» прямо закликав донеччан брати до рук зброю і застосувати її проти політичних опонентів.
«Я більше ніж упевнений, що у половини з вас тут є зброя. Ви ж Донбас. Я знаю, як люди тут живуть і як твердо тут розмовляють. У половини з вас є, може бути, незаконна зброя, ну ось і прийшов час її застосувати. Вона буде законно застосована!» — кричав харків’янин.
На той момент жодних ворогів, проти яких можна було б застосувати зброю, у місті не було. Якщо, звичайно, не брати до уваги місцевих прихильників євроінтеграції, які поводили себе абсолютно мирно. Ніхто не планував їхати до Донецька з інших регіонів України і влаштовувати там заворушення. У цьому не було жодного сенсу, адже мета повстання була досягнута — Янукович та його команда припинили чинити опір і втекли з України.
Однак донецька влада далі штучно накручувала народ. Представники різних організацій, пов’язаних із регіоналами, переконували мешканців Донецька, що ось–ось почнеться війна, що необхідно озброюватися та боротися проти прихильників Майдану, яких називали не інакше, як «фашистами» та «радикалами». День у день оратори брехали про автобуси з «бойовиками Майдану» і «Правого сектору», що насуваються на Донбас, і ці тривожні чутки гуляли містом, обростаючи різними деталями та подробицями. Розігріті пропагандою люди вірили будь–яким страшилкам. Таксисти переказували пасажирам історії про радикалів, які приїхали чи то у Горлівку, чи то у Селідове, щоб повалити місцевий пам’ятник Леніну.
24 лютого на площі Леніна за підтримки міської влади Донецька з’явилося невелике наметове містечко, формальними організаторами якого стали щойно створені організації «Оборона Донбасу» та «Східний фронт». Організатори містечка заявили, що збираються охороняти від націоналістів пам’ятник Леніну, а також закликали людей записуватися до народної дружини для захисту міста. Над наметами майоріли триколори сепаратистської організації «Донецька республіка».
Лідери організацій розповідали у коментарях журналістам, що збираються просто охороняти громадський порядок, тому що побоюються розгулу криміналу, але було ясно, що це
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.