Читати книгу - "Особисті кордони. Керівництво зі спокійного життя без травм і комплексів, Надра Гловер Тавваб"

Кордони розмиваються, коли ми не кажемо чітко й однозначно, чого хочемо, що нам потрібно, або чого ми очікуємо від співрозмовника. Не висловлюючись прямо, ми натомість пліткуємо з якимись іншими людьми та кажемо про свої бажання не тій людині. Ми й самі можемо порушувати кордони інших, пропонуючи непрохані поради щодо того, як спілкуватися з кимось, або нав’язуючи співрозмовнику власні цінності.

Хлої поводилася неправильно, намагаючись манівцями встановити особисті кордони з Реєм та пліткуючи про нього з матір’ю. Крім того, у розмовах з матір’ю вона часто висловлювала несхвалення братового способу життя: «Якби він не розлучився з дружиною, у нього було б більше грошей», «Якби він знайшов кращу роботу, йому не потрібна була б моя допомога». Мати казала Хлої, що та «мусить» підтримувати сім’ю всупереч усьому, але Хлої не поділяла це переконання як цінність.

Підбиваючи підсумки, зазначу: розмиті особисті кордони — не найкращий спосіб домогтися змін у наших стосунках.

№ 1: Плітки. У деяких стосунках заведено пліткувати, щоб зблизитися зі співрозмовником, особливо з людиною, яку ми не надто добре знаємо. Коли ми зневажливо висловлюємося про когось чи розкриваємо таємниці близької людини, такі плітки є зловмисними. Щоб позбутися відчуття роздратування, ми вивалюємо на сторонніх те, що хотіли б сказати людині, про яку йдеться. Проте цей сторонній співрозмовник не може допомогти нам владнати проблему з кимось, а коли ми ділимося секрета­ми іншої людини, то пасивно-агресивно шкодимо її репутації.

№ 2: Повчання про те, як комусь треба жити. Іноді допомога (про яку ми просили або навіть і не просили) надається не просто так: на додачу нам ще й доводиться вислуховувати повчання: «Я тобі зараз розповім, як треба жити». Коли ми ділимося з іншою людиною якоюсь проблемою, співрозмовнику може здатися, що він нам допомагає, коли каже: «Тобі треба ___». Це поширена проблема з особистими кордонами у стосунках дорослих дітей та їхніх батьків, яким важко припинити казати своїй «малечі», що треба робити. Іноді важко просто вислухати співрозмовника, не пропонуючи поради щодо того, як позбутися тієї чи іншої проблеми, але зазвичай саме така поведінка є найкращою можливою підтримкою.

Якщо казати людям, що їм робити з власним життям, вони не зможуть розібратися з власними проблемами самотужки. Як каже Кейт Маккомбс, авторка блогу про секс-освіту та психологію стосунків: «Коли я потерпаю від якоїсь проблеми, моє най-най-найулюбленіше запитання до самої себе таке: “Тобі зараз потрібне співчуття чи стратегія дій?”» Ми часто виходимо з того, що співрозмовник, безумовно, хоче почути нашу пораду щодо його подальших дій, але це не завжди так.

Нещодавно я провела опитування в інстаграмі із запи­танням: «Коли у вас виникає якась проблема, що потрібно вам більше: А) порада; / Б) щоб вас вислухали». Понад 70 % з чоти­рьох тисяч респондентів обрали варіант Б) «щоб вас вислуха­ли». Схоже, більшості з нас просто хочеться, щоб нас  почули.

Чільний аспект дотримання особистих кордонів — це вміння слухати, не пропонуючи порад, або завжди запитувати: «Ти хочеш, щоб я тебе вислухав / вислухала, чи мені запропонувати тобі якісь варіанти дій?» Надаючи людям мож­ливість обрати, як саме ви взаємодієте з ними, ви надзви­чайно сердечно підтримуєте їх, коли вони діляться з вами своїми проблемами.

№ 3: Вказівки, що можна і що не можна терпіти у стосунках. «На твоєму місці я б…» У стосунках ми всі здатні терпіти різні вчинки в будь-яких ситуаціях. Коли ми ділимося тим, як вчинили б, якби ___, цим позбавляємо співрозмовника можливості самостійно визначити для себе межу прийнятного. Знову ж таки, корисно просто вислухати співрозмовника.

№ 4: Нав’язування співрозмовнику власних цінностей. За словами Селести Гедлі, авторки бестселера «Нам треба поговорити»9: «Під час важливих розмов варто іноді залишати власні переконання при собі. Не існує жодного переко­нання,  яке не можна було б притримати на якийсь час, щоб дізнатися щось нове від людини, яка з вами не погоджується. Не хвилюйтеся: ваші переконання нікуди не подінуться, доки ви розмовляєте». Кожен має право на власну думку, але чиясь думка про ваше життя не має бути ціннішою, аніж ваша власна.

Повторюючи межу прийнятного, дотримуйтесь тієї ж стратегії, що й при початковому встановленні особистих кордонів: висловлюйтеся чітко, прямо скажіть про свою потребу, упорайтеся з неприємними відчуттями. Не можна ігнорувати порушення: якщо ви дозволятимете таке, у співрозмовника складеться враження, нібито ви несерйозно ставитеся до висловлених очікувань.

Хлої було нелегко підтримувати встановлені особисті кордони. Вона казала: «Наступного разу, коли ти попросиш мене допомогти, я відмовлюся». Проте вона не відмовлялася. Дівчина або погоджувалася допомогти, або знову погрожувала, що відмовиться потім. Вона не боронила особисті кордони, позаяк боялася наслідків: Хлої гадала, що брат змусить її племінниць і племінника припинити спілкування з нею, хоча він ніколи такого не казав.

Ми з Хлої вирішили, що дієвішою відповіддю в ситуації, коли потрібно перевстановити межу прийнятного, будуть прості слова на кшталт «Я не можу тобі допомогти». Я порадила їй не пояснювати відмову і нічого не обіцяти на майбутнє. Просто сказати «ні».