Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
До світанку залишилось декілька годин, і я почула як щось, махаючи крилами, вчепилося в гілки дерева, під яким ми були. Звідти на мене дивилася вже знайома морда. Це був велетенський кажан із Заброди. Як і казав батько, цікавість у деяких істот пересилює інстинкти, інакше б цей звір не наважився підлетіти так близько щоб поглянути на нас та вогонь. Та якщо він один із тих, що врятувалися із Великого Лісу, то, мабуть, його вже мало що могло налякати.
Насправді я вже спробувала пригадати, чи їстівне м’ясо у цих істот, але його зовнішній вигляд апетиту не викликав, скоріше навпаки.
Думаю, що чим далі від Заброди, тим більше буде відчуватися, що зараз насправді зима, а не літо. Потрібно бути готовими до цього, або хоча б тримати в голові, що скоро, можливо, знову будемо йти через сніги.
За роздумами про це час минав швидко, і я почула як прокинувся Ігор. Першим ділом він, звісно ж, поглянув на Юрію, але жодних змін не було видно. Потім, мабуть, через голосне шарудіння Ігоря, прокинувся і Деян. Настав час вирушати в дорогу. Скоріше віддамо ці свічки замовнику — швидше будемо без них рухатися.
Наступного дня ми дісталися необхідного місця. Від викладеної каменем імперської дороги відходила звичайна ґрунтова, метрів із п'ятсот. На її кінці виднівся великий маєток оточений стінами. Чим ближче ми наближалися, тим більше я впізнавала імперську архітектуру, що дивно, адже будівля була як нова, побудована нещодавно, із білого каменю. Деян був попереду, ретельно роздивляючись маєток та солдатів, що були біля нього. Лати на них теж були імперськими, наскільки я могла судити, що ще більше здавалося дивним.
— Я торговець, привіз свічки для сенатора! — прокричав Деян як тільки вартовий біля воріт поклав руку на меча.
— Давно тебе вже чекають, — промовив вартовий та кивнув іншому сторожу, після чого той увійшов до маєтку.
Поки ми чекали, я вирішила, що краще мовчати та спостерігати за тим, що буде далі. Зі слів Деяна стало зрозуміло, що тут жив сенатор. А все, що я знала про сенаторів, що деякі з них змогли втекти від кари імператора та тепер ховалися в різних країнах, прихопивши з собою вкрадені багатства. Вочевидь, до одного такого ми й прийшли. В тому, що вони забрали з собою щось з імперської казни навіть сумнівів не було — маєток був найгарнішою будівлею, що я колись бачила.
Через декілька хвилин із маєтку вийшло кілька служанок. Вони простелили по землі довгий синій килим, від самого порогу до воріт. Деян одразу ж підігнав коня ближче, до місця де закінчувався килим, і ми попрямували за ним. З дверей будинку показався товстуватий сивий чоловік, що просто випромінював із себе самолюбство та гордість. На обличчі його була злість.
— Нарешті ти прибув, бісів торговець, — промовив він та вказав пальцем на килим, після чого Деян спустився з коня як за наказом.
— Вибачте, Сенаторе Зарік, самі знаєте, що зараз на цих землях дуже неспокійно, промовив він та злегка поклонився. — Насправді, я ще й втратив частину свічок дорогою сюди. Всьому причин…
— Мовчати! — закричав розлючено сенатор. — Я буду скаржитися в Торгову Гільдію, і мені байдуже на причини! Показуй, що привіз!
Деян одразу ж зняв з коней залишки свічок та поставив їх перед сенатором. Підбігли служанки та, щоб їхній господар не втомлював себе нахилянням, відкрили сумки та взяли до рук по свічці, показуючи їх сенатору. На його обличчі навіть з'явилися зморшки від емоцій, але цього разу він стримав гнів.
— Літо різко настало, і вони трішки втратили форму, сенаторе, — все-таки промовив у своє виправдання Деян, на що сенатор навіть уваги не звернув.
— Якби мені принесли таке в минулі часи, коли той шарлатан не захопив імперський замок, я б наказав тебе стратити, — крізь зуби промовив він. — Але тепер я буду змушений використовувати ці свічки, які в такому жахливому стані. Ти зіпсував мені добрий настрій, торговцю!
— Ви завжди можете заплатити менше нашій гільдії, Сенаторе Зарік.
— Заплатіть йому половину і несіть свічки усередину, — віддав наказ прислузі сенатор, після чого Деяну передали величенький мішечок з монетами. — А тепер зникніть, щоб я вас не бачив!
Деян знову поклонився, що мене здивувало. Незвично бачити подібне, адже в Князівствах так навіть перед князем не роблять. Та що там перед князем, багато хто і до богів як до рівних звертається.
— Ходімо, не будемо затримуватися, — сказав Деян мені та Ігорю, після чого дивно усміхнувся осідлавши коня.
— Несіть дві свічки до ванної та нагрійте мені там води, — почувся голос сенатора наостанок, поки той огидний чоловік не сховався за дверима маєтку.
Дивлячись на цього Заріка, я вже навіть почала розуміти нового імператора. Такого ж огидного та неприємного чоловіка у всьому світі не знайти. Але все лишилося позаду, і ми більше ніколи його не побачимо.
Все це зайняло на диво мало часу, і я лише переглянулася з Ігорем, який теж не очікував цього. Ми швидко дісталися кам'яної дороги й продовжили шлях нею.
Я розуміла, що ті свічки були не такими й простими, і добре знала, що Імперія буде полювати на сенаторів, що змогли втекти від кари. Це справа не лише репутації для влади імператора, а й помста, я припускаю.
Схоже, що я закохувалася у найманого вбивцю, що продав сенатору Заріку свічки, які при горінні викидають із себе отруйний фіолетовий дим. Судячи з того, що я бачила раніше, парочки свічок вистачить, щоб весь маєток заполонив дим. Втім, це справи Деяна, про які він не зобов'язаний розповідати.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Узурпація: Євіанна, Erleen Nord», після закриття браузера.