BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Дума про Хведьків Рубіж 📚 - Українською

Читати книгу - "Дума про Хведьків Рубіж"

171
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Дума про Хведьків Рубіж" автора Володимир Худенко. Жанр книги: Пригодницькі книги / Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 70
Перейти на сторінку:
хвильку, я ж хотів ще спитати, чи ніхто сьогодні папороті не шукав? Шукали? І шо? Дзуськи? А! Бачили-таки вогник у діброві? Так може, то курив хто? А, ну, може, й ні…Ну то справа така. А раптом наступного року пощастить? Чи ви не приїдете? Ні? У місті залишитесь? Та ні, у місті папороть не цвіте… Ну добре, Власне, папороть ні до чого, і в моїй оповіді ніхто її не шукав. Ну майже ніхто. Майже, тому що була одна папороть. Воно, звичайно, папороть не папороть, але на вигляд скидається, бо горить червоним не тьмяніше за будь-який папороті цвіт…

Мотив восьмий

Про підготовку до бою та ті ж таки таємничі цвинтарні хрести

«Виговський після смерті Богдана Хмельницького добився гетьманської булави (1657–1658) і намагався відторгнути Україну від Росії та повернути її шляхетській Польщі.

На цю зраду народ відповів повстанням. Виговський разом з татарами придушив повстання, спалював міста і села, спустошував своїми походами»

(П.Ю.Ключина. «Над Сухим Роменом»)

І

Сліпий бандурист із хлопчиком-поводирем заблудили в чернігівських лісах.

А діло було так.

Рано-вранці подорожні, подякувавши за гостину старенькій бабці, котра їх пригріла на ніч, отримали від неї буханець хліба і думали вже йти, коли старенька набилась пояснювати гостям, як можна скоротити шлях. Нібито, якщо не йти полем, а через ліс по стежині, то можна вже до обіду вибрести на дорогу, що веде прямісінько в Київ, та й переночувати при потребі там знайдеться де.

Старий послухав-послухав бабцю та й згодився.

До обіду вони з хлопцем ішли ніби й так як треба, думали, вже ось-ось і шлях покажеться, проте ж шляху все не було, а натомість виявилося, що стежина серед лісу губиться в хащах, а сам ліс при цьому все густішає. Кинулись подорожні назад — дзуськи там! Забрели в ще гіршу глушину. Ото й ходили-ходили так, поки застали ночі.

Коли спали сутінки, десь удалині хлопчик-поводир помітив вогник.

Десь аж у гущі лісу.

Вирішивши, що то село, потягнув туди діда.

Аж коли вже підійшли близенько, втямили, що насправді то багаття.

І вкруг багаття сиділи люди.

— Підімте, діду, підімте, — скиглив хлопчина. — Тут самим страшно ж як, а раптом вовки?

— Вовки, вовки… То, може, розбійники — порішать нас і край.

— Так ті хоч порішать, а вовки поїдять.

Вирішили таки підійти — що вже втрачати?

Незнайомці про щось голосно, глухо так якось розмовляли.

Сліпець мав гострий слух і ще здаля учув обривки їхньої розмови:

— Тут, гнида, в цих краях, от тільки не знаю точно…

— Та краї ж величенькі, государю, а часу обмаль, самі знаєте.

— То треба прискорюватись, панове, бо добра з того не буде. ЗахарчуК СеЙ РаБ АД ДержЕ ЛегіоН ЯкО Хрест ЯкО Сам ГосподЬ БоГ АД ДержЕ Легіон АЖ І ВірУ СеЙ ЛегіоН ЖадаЄ ТА ПрагнЕ У ЗнаменО ОД СмертІ ЛюдИ АЗ АД ЛегіоН ЛегіоН ВмирА А Я СЕ МавшИ БілЬ УдержаВ БИ РезервИ ІЗ ЛегіоН УвіВ БИ ЯкО СЕ НА КарУ АЗ КарА РабИ УтямтЕ ЩО БолІ НЕ ОдвестИ ІЗ ГосподоМ БогоМ.

— СЕ КарА. АпостолИ СЯ ЗріютЬ.

(— Захарчук, нікчема цей, не керує легіоном. Самі напасті від його керування і його легіону, що до того ж насититись хоче більше життя. Та і не легіон загалом, а так, сміття.[Мається на увазі велика кількість резервістів, що характеризує неповноцінність легіону, а також неспроможність Захарчука ним керувати, бо він не шляхтич]. При зростанні легіону я тільки з допомогою меча зможу ним керувати і тримати в покорі, як це належить. Коротше, так. Без меча не обійтись. Треба шукати меч.

— Це так. [Далі йде приказка, яка означає істинність вищевказаних слів])

Після почутого дід уже задумався, чи варто було їм із поводирем наближатись. Та, переборовши все ж свій страх і міркуючи, що це, швидше всього, якісь іноземці, поляки, може, дід рухався далі.

Аж тут від багаття почулось:

— Чую, наче смертним тхне.

— Справді. Агов, смертний, підходь до нас!

Дід не дуже втямив, що б те значило, і подумав, що то, мабуть, не до них.

— У-у! Двоє… — пролунало ще від багаття наперебій із плямканням.

Бандурист із хлопцем вийшли на галявину.

Раптом хлопчик стиснув міцно руку старого і зашепотів щось нерозбірливе. Старий того не зрозумів і каже собі:

— Доброї ночі вам, товариство чесне. Вибачайте, що потурбували, та тільки ж попросили б вас, якщо не відмовите старій немічній людині, притулку коло вашого багаття.

— Ха-ха! — коло багаття хтось голосно розсміявся і чогось раптом вдавив свій сміх.

— Тихо, — почулося владне. — Чого ж ми, шановний, вам відмовимо? Сідайте, будь ласка, грійтесь, їжте, пийте. От зараз особисто для вас трошки страви і підсмажимо. Ми, знаєте, смаженого якось не полюбляємо. Нам би сире, але для вас… для вас усе що завгодно. Присідайте, присідайте, чого ви соромитесь? Заграєте осьдечки нам, як відігрієтесь та поїсте, ну а от випити вам поки що не пропоную. Поки що. Ви зразу поїжте. Як вам буде, до смаку чи ні? А як до смаку, то й поп’єте. Ми от тут загалом тільки п’ємо. Та ви присідайте, присідайте!

Бандурист зрадів такому прийому і потягнув хлопця до багаття. Але хлопець не зрушував з місця.

— Івасику! Чого стоїш? — кректів старий. — Їсти ж, певне, хочеш? Та й змерз — он як трусишся.

Хлопчина справді трусився. Але хтозна, чи од холоду, бо не так воно було й холодно.

— Та пустіть ви його! — пролунало від багаття знову. Він, певне, соромиться. Пустіть, хай іде.

— Та як же це, панове — іде? — промовив бандурист. — Він же поводир мій, та й куди він піде, в ліс хіба?

— Та ні, що ви? Він тут буде. Далеко нікуди він не зайде. Повірте мені…

Бандурист хоч і здивувався, але все ж випустив руку хлопчини. Пролунав тріск, почулись швидкі кроки і ще щось, чого дід не втямив.

— Зараз ми вам допоможемо дійти, — знову почулось від багаття, і хтось узяв бандуриста за плече. Плече обпекло страшенним холодом.

— Ой! — зойкнув бандурист.

— Мерзнемо, — промимрило. — Мерзнемо, од того й гріємось.

Бандуриста всадили коло багаття.

Потягло смаленим. «Певне, — подумав музика, — вівцю або поросятко їдять».

— Ось нате. Вже готове, — проказало. — Смачного!

Бандуристу щось ткнули до рук. Він вирішив, що стегенце чи ніжку. Укусив. Смак був

1 ... 42 43 44 ... 70
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дума про Хведьків Рубіж», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дума про Хведьків Рубіж"