Читати книгу - "В обіймах привида, Анні Флейм"

Десь в глибині бляклих очей мага я встигаю помітити тінь здивування — перш ніж він відводить погляд вбік. Із завмиранням серця я стежу за тим, як реєстратор кілька секунд барабанить пальцями по стільниці, вочевидь, розмірковуючи над моєю пропозицією. Раптом спокуситься?

Не те щоб працівники магістратуму жили у злиднях… Ріхард якось мимохідь згадував, що навіть молоді маги-стажери отримують платню, якої вистачило би, щоб прогодувати родину з трьох-чотирьох людей. Але грошей ніколи не буває надто багато.

Врешті-решт, реєстратор встає з-за столу, неквапливо обходить мене, і вже за мить я чую клацання та вже знайомий запах пергаменту та пилу. 

Схоже, замкнув двері. Через силу змушую себе не обертатись, хоча внутрішнє чуття волає про те, що щось в цій ситуації не так.

— Отже, — маг неспішно крокує назад і зупиняється позаду мене. Його голос лунає прямо над моєю головою. — Ви хочете підвищити пріорітет?

Ледь вловимий рух над головою. Ніби чоловік, що стоїть позаду мене, легенько торкнувся моєї вуалі.

— Так, — попри хвилювання, мій голос навіть не тремтить. — Золото чи срібло — на ваш вибір.

— Золото чи срібло… — насмішкуватою луною відгукується маг, після чого вкрадливо додає, поклавши руку мені на плече: — Гроші мене не цікавлять.

Від усвідомлення того, що саме його цікавить, мені стає нудотно.

— Перепрошую, але в мою пропозицію це не входить, — тихо, але твердо повідомляю я.

— Що ж, — чужа рука зісковзує з мого плеча. — Я вас почув, пані Ерзебетто. Але майте на увазі, — зловтішно додає маг, — що пріорітет засвідчення договору може знизитись.

Він мені ще й погрожує! Зціпивши зуби, я заплющую очі, щоб опанувати свою лють. Сваритися з магом, тим паче представником магістратуму — собі дорожче, і я сама себе загнала в цю пастку. Треба тепер думати, як з неї вирватися.

— Подумайте над цим, шановна пані, — чоловічий шепіт лоскоче моє вухо, викликаючи мимовільну хвилю колючих мурашок по шиї, супроводжуваним тонким запахом пергаменту та чорнил, — у мене ще є вільні півгодини, і я можу присвятити цей час… детальному вивченню вашого договору.

— У мене заплановані інші справи на цей час.

— Прикро, — тон мага вказує на те, що він анітрохи не повірив моїм словам, і на мої плечі тим часом лягають вже обидві його руки та міцно притискають мене до спинки стільця, позбавивши можливості встати. — Втім, я розумію вашу заклопотаність, тому готовий піти назустріч і прийняти вас приватним порядком ввечері. Наприклад, з восьмої до дев'ятої…

Рухливі пальці мага тим часом потроху переміщуються з моїх плечей до передпліч — разом із тканиною сукні. І коли та встигла розстібнутися?

— Хоча особисто я радив би вам скасувати плани на найближчі півгодини, — тепер слова чоловіка мало не обпалюють мою оголену ключицю. — Швидче почнемо — швидче закінчимо до взаємного задоволення. А то знаєте, документи іноді губляться, потім доводиться укладати їх наново, і одного прийому для цього буде замало…

В моїй голові утворюється дзвінка порожнеча. Якщо я правильно розумію його вельми прозорі натяки, у мене є вибір з двох варіантів. Погоджуюсь на ганебні півгодини зараз, по закінченню отримую завірений договір і забуваю про це, як про страшний сон. Відмовляюсь зараз, і потрапляю у залежність від цього хтивого покидька невідомо на який час і з непередбачуваним результатом. І Ліам мене в цій ситуації не врятує, навіть якщо сам захоче.

Невже мені настільки потрібен цей клятий маєток, що я готова платити за нього своїм тілом? Одні проблеми через нього.

Але мені несподівано пригадуються потьмянілі очі самотнього привида, що врятував мені життя…

Потерпіти лише півгодини. Лише півгодини. Перший раз з Ріхардом теж тривав приблизно стільки. Зараз принаймні буде не боляче — шкодити мені явно не інтересах цього хтивого покидька.

— Тож що, мені шукати договір зараз? — реєстратор чудово розуміє безвихідь мого положення, тому навіть не приховує свого нетерплячого передчуття.

— А що його шукати? — лунає холодний байдужий голос з боку стола. — Ось же він. У двох екземплярах і навіть вірно складений.

Від несподіванки я широко розплющую очі, побоюючись зарано повірити тому, що побачу. Але ні, це дійсно Ліам, він справді тут! Схилившись над стільницею, спирається об неї однією рукою, в другій же тримає доволі великий аркуш пергаменту, складений навпіл.

— Та що ж ти й після смерті ніяк не вгамуєшся, — роздратовано пирхає маг за моєю спиною.

— А ти все під спідниці лазиш, дарма що другу півсотню розміняв, — привид зневажливо повертає словесну шпильку. 

Вони знайомі?

Спалахнувши яскраво-синіми очима, Ліам з демонстративним очікуванням дивиться поверх моєї голови. Я відчуваю, як зникають руки з моїх плечей, й одразу натягую на них рукави сукні. А маг тим часом за два кроки обходить мене і зупиняється біля столу, змахом руки підзиває до себе заправлене чорнилами магічне перо, вихоплює договір та його копію з рук привида і все це разом мало не кидає на відносно порожній край стільниці з мого боку.

— Підпишіть внизу, — навіть не подивившись на мене, наказує він.

Ліам на мене теж не дивиться. Вони з магом свердлять одне одного немигтючими поглядами. Я ж, побіжно вивчаючи написане в договорі, краєм ока відмічаю, як губи привида при цьому поволі розтягуються у вельми недобрій посмішці.

— Тільки спробуй, — в голосі Ліама чути неприховану погрозу.

— От сплю й бачу, як сполохати твою чергову квартирантку, — глузливо відповідає маг. — Але ця хоча б вродливіша за попередніх. І сміливіша.

Гади не маючи, про що вони говорять, і побоюючись, щоб їхнє словесне протистояння не перейшло у щось небезпечніше, я поквапом підписую договір у двох місцях.

— Готово, — оголошую і відкладаю перо.

Реєстратор простягає руку, і пергамент, на якому ще навіть чорнило не встигло висохнути, злітає до його долоні. Побіжний погляд, круговий рух зап'ястям, і печатка засвідчення магічним тавром оголошує договір дійсним. Наступної ж миті аркуш сам розділяється на дві частини — на кожній по половинці печатки. Одна залишається в руці мага, друга падає на стільницю переді мною.