Читати книгу - "Я виткав тебе з власного безсоння, Сніжний Василіск"

- І це все? 

- І це все лише початок. - Вмикаю вібруючу іграшку і повільними погладжуючими рухами проходжуся нею по його блискучому від змазки члену. Здригається, коли вібрація торкається найчутливішої точки. По обличчю можна зробити висновок, що це занадто стимулююче для нього, але в той же час він сам подається стегнами вперед, притискаючись тісніше до джерела цієї ж стимуляції. Веду його нижче по стовбуру, щоб надто не кайфував — зарано. В мене ще на нього плани. Виводжу вібратором візерунки вгору по його напруженому животу, і він знов здригається, коли торкаюся сосків. Нахиляюся до його губ, і заповнене тихими зітханняи повітря раптово роздирає звук дверного дзвінка. Очі Сіріуса вмить круглішають. 

- Професоре Бран, це завгосп, перевіряємо датчики диму. - Ще один дзвінок, супроводжуваний настирним стуком в двері. - Я бачу, що ви вдома. 

- Курва, як невчасно! - Рипається на ліжку, намагаючись підвестися, і я штовхаю його на спину.

- Ляж, накрию тебе ковдрою. - Закидую до нього батіг, вібратор і все, що може кинутися в очі стороннім. - Скажу, що захворів.

- Повірять?

- Це не наші проблеми. - Вкриваю його по шию, він простягає ноги, лежачи на боку.

- Ну хоч ноги трохи відчую. Кайф. Хоча, ні, боляче.

- Закрий очі і мовчи, я розберуся. - Натягую светр, що дуже вдало прикриває натягнуті в районі паху джинси, і відчиняю двері. - Добрий вечір, професор занедужав і зараз спить, тому давайте швидше. - Пропускаю завгоспа із помічником всередину, в тепле кімнатне повітря вплітається сира дощова прохолода і запах озону.

- Нам треба буде його підпис.

- Я розпишуся.

- Але…

- Я не збираюся будити хвору людину задля карлюки на вашому папірці. Або я розпишусь, або приходьте завтра. 

- Завтра в мене вихідний. - Зітхає. Оглядає датчик посеред стелі, протягує мені планшет, ставлю підпис, настільки схожий на Сіріуса, наскільки можу. Все одно ніхто не перевірятиме.

- У мене також будете перевіряти?

- До вас ми вже у понеділок доберемося.

- Чудово. - Всміхаюся. - Тоді гарного вечора, панове. - Зачиняю за ними двері, нашвидкоруч витираю сліди на підлозі, поки не засохли, бо бісять, мию руки й повертаюся до ліжка. Знімаю ковдру і допомагаю Сіріусу сісти, підігнувши ноги. - Ти чудово вдаєш мертвого. - Цілую його м’яко і тягнуся за вібратором.

- Все життя тренувався для цього моменту.

- Це було незабутньо. - Сміюся, знову прикладаючи іграшку до його чутливого збудження і плюю на нього, щоб трохи зволожити. - Куди вся змазка поділася? Натирався об ліжко, чи що? 

- Ти вже не дізнаєшся.

- Та це і не важливо. - Схиляюсь до його грудей і захоплюю зубами один з його сосків, вигинає спину у відповідь. Обводжу його язиком і виускаю з губ із дзвінким вологим звуком. - Мене просто тішить думка, що мій брутальний вампір, будучи зв’язаним у кімнаті зі сторонніми людьми, вдаючи сплячого, був настільки збуджений, що терся об матрац у пошуках стимуляції. - Притискаю іграшку до його вуздечки і прибираю, як тільки він починає вигинати стегна в мою сторону. Гарчить у знак протесту, на що мені доводиться нагадати йому про слухняність шляхом дзвінких плескань прямокутника із чорної шкіри об його груди, навмисне задіваючи соски. 

- Зібрався помститися мені за кожен ляпанець по твоїм сідницям? - Всміхається самовпевнено, наче не втрачав самовладання хвилину тому. - Чи просто відкриваєш у собі садиста?

- До речі, про відкриття себе. - Відкладаю стек і вимикаю іграшку. - Час переходити до наступної страви, як гадаєш? - Стягую светр і вузькі джинси разом з білизною, він слідкує за кожним моїм рухом. 

- Нарешті.

- Не поспішай. Ти ж сам знаєш, не можна отак одразу. Треба трохи підготуватися. І цього разу я зроблю все сам, а ти, - ніжно цілую його покусані губи, - спостерігатимеш. - Тягнуся до тюбика з лубрикантом, розвертаюся до нього спиною і встаю в найвідвертішу позу дупою догори, щоб він не пропустив жодної деталі, яка — я більш, ніж впевнений, — змусить його ще шаленіше шукати контакту. А я навмисне прибрав подалі все, до чого він може дотягнутися. 

- Ти знущаєшся, правда? - Ледь не виючим тоном зітхає, коли всередину засковзує вже другий палець. По щасливому збігу я впав обличчям не просто на матрац, а на світшот, який до цього стягнув з Сіріуса, і запах його парфумів лоскоче мої ніздрі з кожним вдихом. 

- Може й так, а що? - Добре мати довгі пальці, але їх трохи замало. Додаю третій. Не дуже зручний процес, але я не поспішаю переходити до чогось побільше, мені надто приємно слухати його низькі зітхання й тихі стогони, і кинувши на нього погляд через плече бачу, що його щоки порозовішали. То він спроможний червоніти? Оце так. Все настільки погано? 

- Кай, будь ласка, йди вже до мене. - Скиглить хрипко.

- Ще трохи. - Рухаю пальцями всередині, всім своїм виглядом показуючи, як це до біса приємно. - Думаєш, достатньо? - Роздвигаю булочки й чую, як він гарчить позаду мене.

- Думаю, вже хвилин п’ять, як достатньо. Йди вже сюди і сядь на мій член. Вже такий збуджений, що аж боляче. 

- Ще хвилинку.

- Кай, не муч мене. - Закидує голову назад. - Не змушуй рвати мотузку.

- А-а-а, ніяких “рвати мотузку”. - Розвертаюсь, нарешті, до нього обличчям і на колінах підповзаю ближче. - Май трохи витримки, м? - Обводжу пальцями блискучу голівку, розтираю густі краплини змазки. Нахиляюсь до його вуха і шепочу дражливо. - Ну і хто тепер тече, як сучка? - Цілую його наполегливо до того, як він встигає щось відповісти. В будь-якому випадку це був би якийсь сарказм у самозахист. Здригається від кожного дотику, неважливо, у якому місці. У такому перезбудженому стані я б вже благав його на колінах усіма можливими словами, правдами й неправдами вимолюючи, щоб він мене торкнувся. А Сіріус тримається, ще й примудряється наказувати і погрожувати. Навіть зв’язаний, все ще неприборканий. Заводить до чортиків.