Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн "

Стоячи біля машини дивлюсь як Даня підходить до Луни, щось говорить їй від чого на її обличчі міняються емоції. Вона переводить свій погляд на мене, а потім на Даню. Щось відповідає йому, а тоді він виливає їй на голову коктейль. Не скажу що я розізлилась, та мені б хотілось, щоб Луна зрозуміла свою помилку.

Даня швидко повертається до мене, на його обличчі багато різних емоцій, зліть та сум, а ще розчарування яке він ніяк не приховує.

— Ти хотіла у парк? Поїхали – злим тоном промовив Даня, та легенько підштовхнув мене до машини.

Поки ми їхали, він не промовив й слова, я не наважувалася почати розмову, адже не знала як сильно він любить мою сестру, та які між ними були стосунки. Не думаю що було щось серйозне, вони ще діти, але підліткова закоханість може тримати довго, та перерости у сильну любов.

Коли машина зупинилась Даня не звернув на це уваги, він був глибоко в собі.

— Даня... у парку є красиве місце, там готуюсь дуже смачно – стараюсь говорити спокійно, та наважуюсь доторкнутись до його руки.

Він легенько усміхається та іншою рукою накриває мою руку.

— Я навіть подумати не міг що вона твоя сестра. Тобто я запитував, але вона запевняла що ви просто однофамільці і вас нічого не пов'язує – в його голосі було стільки суму, він акуратно відставив мою руку та відкрив двері.

Дорога до кафе була оформлена багатьма квітами, я любила це місце. Тут спокійно, завжди мало людей та дуже смачно готують, а ще тут є кіт Барбос. Мені завжди було смішно з його ім'я, рудий пухнастий кіт Барбос. Коли я заходила сюди, то завжди перевіряла стан його здоров'я, лікувала коли було потрібно. Я скучила за своєю роботою, пухнастими пацієнтами які дарували свою любов.

— Я тебе з деяким познайомлю, його звати Барбос – весело промовляю, стараючись відволікти його.

— Рудим котом? – усміхаючись відповідає, а я ледь не відкриваю рота від здивування.

— Звідки?

— Це моє улюблене місце, і Барбоса я вже давно знаю. Тільки у мене алергія на котів, то ж ми з ним не часто грали – сказати що я здивована, це нічого не сказати.

— Будемо ходити сюди разом, якщо ти не проти – легенько штовхаючи його в плече запитую, коли ми заходимо у маленьке кафе просто неба.

Ми замовляємо однакові страви, від чого моє здивування стає ще сильнішим.

— Не знала що у нас так багато спільного. Якщо чесно, я дуже боялася спочатку що ти мене не приймеш – озвучую свої думки, мені необхідно знати що він думає про мене. Особливо зараз, коли наш шлюб має шанс стати справжнім.

— Спочатку мені було байдуже, а потім я побачив у ваших очах дещо більше ніж просто погляд одне на одного. Та й батько змінився, те як його зачепила та ситуація, плюс напад на будинок те як він переживав. Я не маленький вередливий хлопчик, і розумію що у батька повинна бути дружина, можливо ще діти. Тож знай я завжди на твоїй стороні – його слова мене заспокоїли, а на душі стало тепло.

— Тепер моя черга запитувати. Тільки ти повинна відповісти чесно, інакше наша дружба завершиться тут і зараз – те як різко він змінився у тоні, злякало мене, я тільки кивнула, та намагалась налаштуватися на запитання.

— Чому ти прийшла до мого батька вперше? Та як ти опиралась у Левицького вчора? Тільки пам'ятай, я все одно дізнаюсь правду, мені потрібно знати що сталося – серйозно промовляє, а моє серце починає дуже сильно битись.

— Дань.. Я не знаю як розповісти все що сталось. Розумієш, буває так що найрідніші роблять тоді боляче, підставляють і ти опиняєшся у такій ситуації коли потрібно просити допомогу у ворога сім'ї. Я вас ворогами ніколи не вважала, але це не мало ніякого значення для моєї сім'ї.  Твій батько, допомагав мені вирішити проблему із Левицьким, а вчора....

— Вона підставила тебе так?

— Луна ще дитина, вона заплуталась і не знає що робить – навіть у такій ситуації стаю на захист сестри.

— У тебе сліпа любов Міла. Окуляри вже тріснули, але коли вони розіб'ються тобі буде дуже боляче. Я поїв, а ти напиши що ми повертаємося, щоб вони швидше закінчували свою виставу

— Так не можна, вони готують тобі сюрприз. Хочуть ощасливити, чому ти так реагуєш? – дивлячись у очі запитую, та бачу як він починає злитись.

— А мене хтось з них запитав чи він мені потрібний? Кожного року одне й те саме, я завжди кажу що не хочу святкувати день народження, це день коли мене зненавиділа рідна мати, але їм байдуже – перейшов на крик Даня, мені стало його дуже сильно шкода, адже моя мама мене також не любила.

— Дань, послухай тільки уважно та спокійно добре? Твоя мама зробила свій вибір, я не знаю причини такого вчинку, але це вже не змінити.  Вона не зробила аборт, виносила тебе, та навіть кілька місяців годувала, піклувалась. Ти ж не знаєш причини по якій вона тебе залишила, можливо боялась що не впорається. Та вона не здала тебе в інтернат, чи чужим людям, а твоїй сім'ї. Яка тебе дуже стильно полюбила, завжди піклувалася про тебе, і зараз вони знають що ти не любиш, але надіються що зможуть змінити твоє ставлення. Подарують тепло ось тут – прикладаю руку до його серця, Даня уважно спостерігає за моїми рухами, а я боюся зустрітись з його поглядом.

— Тобі б психологом бути, а не чотириногих лікувати. Поїхали, батько напевно вже вдома. До речі так по секрету, він готує для тебе сюрприз, то ж готуйся що скоро тебе поведуть на прогулянку – з усмішкою промовляє, а я не знаю чи змінилось щось після моїх слів.

До дому ми доїхали швидко, на нас справді всі вже чекали. Будинок був красиво прикрашений, а на подвір'ї стояла BMW e38, чорного кольору.  Я перевела погляд на Даню, у якого загорілись очі від вигляду авто.

Він швидко пішов до нього та почав його оглядати. До мене ззаду підійшов Паша, та обійняв мене, його запах дарував відчуття спокою яке було мені так необхідне.

— Як думаєш не за швидко, я подарував йому авто? Він з 12 років мряв про нього, знає за цю машину все – з любов'ю у голосі говорив Паша, цікаво наших дітей він також любити буде?