Читати книгу - "Морбакка, Сельма Лагерлеф"

Доки смажилася корюшка, три сестрички потерпали від страху, щоб лейтенант Лаґерльоф випадково не зайшов на кухню. По черзі вибігали в передпокій, прочиняли двері вітальні, лиш би впевнитися, що він спокійно сидить в кріслі-гойданці й читає газету «Вермландстіднінґен». А коли лейтенант вставав, щоб піти на звичну вечірню прогулянку, серце в дітей аж завмирало від ляку. Ану ж йому спаде на думку пройти через кухню! Ану ж йому закортить сказати приємне слово старій економці!

Коли нарешті наставав час для вечері й усі сідали за круглий стіл, дівчатка ледь втримували серйозну міну. Щоразу, глянувши на батька, починали хихотіти. Найгірше доводилося наймолодшій, яка завжди читала молитву за столом. Вона тихенько цвірінькала, мов горобчик, який побачив вівсяне зернятко. Лейтенант розтуляв рот, щоб запитати, у чому справа, але тієї миті помічав, на щастя, тарілку з корюшкою і аж сяяв від захоплення.

— Слава Богу, у хаті знову є що поїсти!

І це було щиро сказано, бо лейтенант не вважав за їжу м’ясо, яловиче чи свиняче, лишень рибу.

Після тривалого силуваного спокою, дівчатка вибухали сміхом. Лейтенант помахував їм пальцем і хитав головою.

— Ото вже бешкетниці! Це тому ви бігали туди й сюди весь вечір, не давали мені спокійно почитати газету?

Вечеря минала дуже жваво. Лейтенант, як завжди, перебував у доброму гуморі, йому рот не замикався, а коли чимось дуже тішився, то ставав просто неперевершеним. Тоді він розповідав купу потішних давніх історій, і всі за столом за животи хапалися від сміху.

Лейтенант Лаґерльоф міг сам з’їсти неймовірну кількість корюшки, проте великодушно ділився з такою рідкістю з близькими. І пані Лаґерльоф, і мамзель Лувіса, і гувернантка, і троє донечок отримували по кілька рибинок. І всі захоплювалася, яка ж та рибка маленька і яка добра!

— Ну, хіба не смачна рибка, Лувісо? — ​запитував лейтенант свою сестру, знаючи, що вона любить м’ясо не менше, ніж він — ​рибу.

І мамзель Лувіса, як виняток, погоджувалася, що корюшка смакує, доки не настає пересит.

Склавши серветку і вже встаючи з-за столу, лейтенант урочисто промовляв:

— Запам’ятайте, що я вам скажу, діти! Навіть наш король у своєму палаці в Стокгольмі не вечеряв сьогодні розкішніше, аніж ми. Тож щиро подякуймо Господові, не нехтуймо молитвою.

Ось таким був перший день лову корюшки.

Наступного дня рибалка з Ґордшьо знову прийшов і приніс аж фунт корюшки. Звісно, його радо зустріли. За фунт риби платили дванадцять шилінгів, а це була висока ціна. Лейтенант приходив з грошима на кухню, щоб поговорити з рибалкою, подякувати, що той приніс корюшку саме в Морбакку й просити приходити ще.

— Не носи її нікому, принаймні не парохові й не фабрикантові! — ​казав він.

Дівчатка того дня чистили рибку з власної волі, але тепер їхню працю винагородили. Корюшки на вечерю вистачало для всіх, навіть лишалося лейтенантові на сніданок. Хоча челядь нею не частували. То була велика рідкість для слуг.

На третій день рибалка приносив стільки риби, що вона ледве вміщалася у великій глиняній мисці. Тепер корюшки вистачало і на панський стіл двічі на день, і пригостити управителя, але не конюха з наймитом.

У наступні дні приходили мешканці з малих хуторів навколо Ґордшьо, пропонуючи корюшку. Лейтенант Лаґерльоф купував у кожного. Усі великі миски, які лиш тільки були в коморі, наповнювали по вінця. Потім довелося брати мідний казан, а коли й там риба не вміщалася, складали її в велетенський чан.

Почистити всю рибу було дуже непросто. Служниці вже не сиділи за тканням чи прядінням, а мусили чистити корюшку. І трьох дівчаток годі було застати в класній кімнаті. Вони теж чистили корюшку не для забави, а щоб допомогти дорослим. І пані Лаґерльоф з мамзель Лувісою відкладали свої справи, щоб чистити корюшку. Але заняття це було веселе й приємне. Невелика віддушина від буденної рутини.

Економка корюшку не чистила, від ранку до вечора стояла біля плити, смажила рибу й невдовзі почала нарікати, що на смаження витрачається надто багато масла. Діжка ще два дні тому була повна, а тепер уже дно видно. То було перше невдоволення у загалом приємному процесі.

Корюшку подавали на панський стіл і до сніданку, і до вечері, а ось на обід готували традиційні вермландські страви: солонину або оселедцеві фрикадельки, або смажене м’ясо, або ковбаски чи щось іще.

Таке не подобалося лейтенантові Лаґерльофу. Одного дня, коли йому подали на обід м’ясо, яке пролежало в розсолі з листопада, він не витримав.

— Не розумію, чому ми їмо солонину, якщо вся комора забита свіжою рибою. Але вже так повелося у порядних економок. Родина давиться солониною, а свіже хай собі стоїть, доки не зіпсується.

То був камінь у город сестри, проте вона не сердилася. Лувіса дуже любила брата й ніколи на нього не гнівалася. Спокійно відповіла, що жодного разу не чула, аби гостей пригощали корюшкою.

— Хто б не знав, що тобі, такій шляхетній панні, не до шмиги корюшка, — ​казав лейтенант. — ​Ти бувала у великому світі, знаєш, як треба. А я не розумію, чому ми тут, у Морбацці, повинні їсти те, що їдять у Карлстаді й Омолі.

Нарешті мамзель Лувіса здогадувалася, чому брат в поганому гуморі.

— Ти ж не їстимеш корюшку ще й на обід! — ​вигукувала вона, ніби чогось подібного ніколи не ставалося раніше.

— Звісно, я хочу наїстися корюшки, — ​не поступався лейтенант. — ​Чого ж я, скажи на ласку, щодня купую цю рибку, якщо сам не можу її їсти.

Після того корюшку подавали на стіл вранці, в обід і ввечері. З боку лейтенанта це було доволі егоїстично, бо корюшка хоч і смачна рибка, але запах у неї поганенький. Ні, не зіпсована. Вона неприємно пахне відразу, тільки-но її витягнуть з води. Після смаження запах зникає, але той, хто її чистить, добряче його нанюхається. Ба більше, той запах майже невитравний. До чого б не торкнувся, усе пахне корюшкою. Вочевидь, через запах їсти її з апетитом можна раз чи два.

Коли ж усі домашні з дня на день чистили корюшку, харчуватися нею вранці, в обід і на вечерю ставало просто неможливо. Рибка приїдалася. Її накладали собі чим раз менше на тарілки. Сідаючи їсти, усі важко зітхали, бо на столі не було нічого іншого, окрім вічної корюшки.

Однак лейтенантові Лаґерльофу рибка не надокучала, він і далі скуповував її