Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Довелося добряче попітніти, адже це не було побиття беззахисних немовлят. Варто було завдати удару, як увага свинорилих миттєво переключалася. Пронизаний моїм кігтем шарг, ще не встигав упасти на землю, як його найближчі сусіди одразу переставали шукати слабкі місця в броні Ведмедя і переключалися на мене. Розібравшись із ними, бив у спину наступному свинорилому і все повторювалося знову.

Судячи з усього, я або суттєво перевершував їх рангом, або дуже ефективно діяли аури, оскільки було помітно, як не встигають супротивники реагувати на мої випади, та й сила, з якою вони самі завдавали ударів зовсім не вражала. Я безболісно приймав на щити, а іноді, навіть просто парирував кігтями розмашисті удари шаргських сокир. Якби не кількість супротивників та їх байдужість до свого життя, ми б могли ще довго не пускати шаргів на плато.

От тільки потік нелюдів, незабаром, значно збільшився, сірий серпанок дедалі рідше й рідше з’являвся під ногами свинорилих, очевидно, додаткові властивості створеного Алією бар’єру вже почали вичерпуватися. Стріли в наших лучників також закінчилися, і тепер уже вчотирьох ми намагалися скинути з Ведмедя шаргів, що повисли на ньому, немов ялинкові гірлянди.

Мірг бився одразу двома полуторними мечами, що зовні нагадували бастарди, і так вправно орудував ними, що нагадував крокуючий млин.

Тактика бою Рааля була інша: малий завдавав удару двома добротними, парними кинджалами й одразу ж розривав дистанцію, різко відскакуючи назад і стаючи невидимим. Усе це відбувалося настільки швидко, що тіло поваленого шарга не встигало торкнутися землі, а його сорильники обернутися і зреагувати на кривдника, як Рааля вже ніде не було і їм знову доводилося переключатися на Ведмедя, але тільки лише для того, аби все знову повторилося.

Легке заломлення світла й ось Рааль з’являється, ніби нізвідки, блискавично проводить серію ударів і використавши навичку «затяжний стрибок», миттєво відскакує на десяток метрів назад і зникає. Можна було подумати, що це аналог мого телепорту, ось тільки очі все ж встигали розгледіти траєкторію руху змазаного силуету.

Шарги гинули десятками й у мене почало складатися хибне враження, що достатньо одного нашого загону, аби повністю зупинити банду свинорилих.

Але тут Ведмідь невпевнено похитнувся, його ноги підкосилися, і він спершу впав на коліна, а потім повільно став завалюватися в бік. Шарги так само висіли на ньому юрбою, але з кожним ударом серця все нові й нові свинорилі ховали тіло здорованя під собою. До хлопця вже ніяк не можна було пробитися.

— Ведмідь, куля базиліксу! — у серцях прокричала Алія, — але здоровань нічого не відповів, продовжуючи нерухомо лежати, похований під тілами ворогів. Схоже, захист Ведмедя, нарешті, не витримав сотень ударів шаргських клинків і дав слабину, при цьому свинорилий  дуже влучно поцілив, одразу вирубив здорованя.

— Відступаємо до стіни, треба встигнути піднятися на неї до того, як метателі дротиків почнуть обстріл! — знову кричить Алія.

Мабуть, я настільки ввійшов у смак битви або ж це адреналін, помножений на безкарність, зіграли зі мною злий жарт, оскільки я вирішив пограти в героя і різко рвонув уперед, намагаючись відбити Ведмедя та дозволити Алії прикласти кулю.

Та тільки ніхто з моїх нових друзів чомусь не наважився підтримати мене. Лише магеса голосно вилаялася, обізвавши недоумком.

Та байдуже я один із ними всіма впораюсь. Використовую «прокол буття», матеріалізуючись там, де під тілами шаргів знаходиться здоровань, кілька ударів — і двоє свиномордих звалюються додолу, а я стрибаю в саму гущу юрби.

Ідіот, саме це спадає мені на думку, паралельно з болем від тесака, що встромляється в спину, на додачу ще й відчуваю гостру різь у животі від засадженого по руків’я меча, потім мене збивають із ніг і немов катком втоптують у землю.

Знову чую неживий голос.

Активовано навичку «Берсерк»

Навіть сама смерть не здатна впоратися з вашою люттю і бажанням жити. Біль, втома, спокій невідомі вам доти, доки ворог не переможений. Ефективність вашого тіла, вміння і міць навичок збільшено в чотири рази, а міцність броні та сила ураження зброї — удвічі.

Обмеження: час дії навички не більше 600 ударів серця.

Підіймаюся із землі й немов атлант, що розправив плечі, розкидаю ворогів. Дві хвилини, необхідні для повторного застосування «проколу буття», ще не минули, але якщо правильні мої здогади, то моє переродження мало відкотити таймінги навички.

Активую прокол і миттєво вислизаю з оточення. Навіть попри характеристики, що збільшилися в шість разів, а також покращену гостроту та міць зброї, сподіватися на те, що я самотужки зможу протистояти орді шаргів було ідіотизмом. Свинорилі прилаштувалися і вже без тисняви й, практично, не знижуючи швидкості, долали перешкоду, створену дівчиною. Залишся я на місці, і мене знову збили б із ніг та затоптали. Усе ж, смерть і біль діють дуже ефективно і змушують швидко розумнішати.

Тим часом щільний стрій шаргів вихлюпнувся на плато й почав по ньому розтікатись, свинорилі більше не рухалися пліч-о-пліч, а утворили хаотичний потік, який, з кожним пройденим кроком, усе більше й більше розширювався.

Бігти назад, аби встигнути піднятись на стіну немає жодного сенсу, до моєї смерті менш ніж шість сотень ударів серця, тож для мене залишився тільки один варіант — забрати із собою якомога більшу кількість ворогів, а ще краще, повністю переключити їхню увагу на себе, аби дати тим, хто відступив, можливість спокійно забратися на стіни.

І хоч, остаточна смерть моїм друзям не загрожує, але отримати спис у спину, то дуже боляче. А ще, у Фелмора зараз кожен меч на рахунку.

Виявляється, коли я кинувся рятувати Ведмедя, Алія, спробувала зупинити мене, через що забарилася і на неї одразу ж накинулося п’ятеро шаргів. Мірг і Рааль не стали залишати дівчину саму, а тому змушені були повернутися назад і допомогти магесі вирватися з оточення.