Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Поранений сильно обмежував втікачам рух, а до того ж ще й один із них накульгував на ліву ногу.

Шарги неуклінно наздоганяли своїх жертв, поступово скорочуючи відстань. При підході до фортеці дорога сильно розширювалася, утворюючи невелике плато, по краях якого височіли пологі пагорби. Метрів через сімсот вглиб, пагорби перетворювалися на стрімкі скелі, що круто йшли вгору. Між ними й розкинулася стіна, що перегороджувала вхід у долину.

Потрапити всередину можна було тільки пройшовши через браму, але якщо її зараз не закрити, з’являвся величезний ризик привести на своїх плечах банду свинорилих. Втрата воріт стала б справжньою катастрофою і призвела до знищення поселення. Звісно, загинули б не всі. Ті, хто встиг сховатися в донжоні та баштах на стіні, змогли б протриматися доволі довго, а потім, добряче прорідивши шаргів, навіть відбити поселення. Ось тільки в будинках жителі залишили найцінніше — своїх дітей, тому браму потрібно негайно зачиняти.

Як варіант, втікачі могли піднятися на стіни по скинутим мотузкам, але що тоді робити з пораненим. Навіть, якщо вони його кинуть, їхні спини все одно стануть мішенями для метання дротиків і це чудово розумів Фелмор. Його тон став м’якший, а остання фраза взагалі прозвучала, як запитання.

— Звичайно, друже мій, — кивнув альбінос і, повернувшись до нас, наказав:

— Алія, бери хлопців, і влаштуйте живий заслін на виході зі стежки.

Потім підійшов до мене і вручив перев’язь метальних ножів, у якій було одинадцять великих кишеньок із вкладеними в них двадцятисантиметровими ножами й один значно більшого розміру, у якому покоївся тридцятисантиметровий кинджал. Побачивши, як я із цікавістю дістаю ножі та перевіряю їхнє балансування, Леворд усміхнувся:

— Можеш не хвилюватися, кинджал, як і ножі, мають полегшені руків’я і чудово підходять для кидків, особисто перевіряв, тож давай, не підведи нас.

Перекидаю її через плече і, бурмочучи крізь зуби щось схоже на спасибі, риссю направляюся слідом за своїми друзями.

Щойно ми вибігли з воріт, як дівчина одразу ж почала роздавати команди:

— Мірг, Ведмідь, активуйте аури.

І знову в голові звучить бездушний монотонний голос:

На вас діє аура «Невтомний боєць», сила і витривалість збільшені на 30 відсотків від базових можливостей вашого тіла. Цей ефект поширюється на всіх членів загону, але не підсумовується з аналогічними ефектами інших учасників групи. Примітка: ви повинні перебувати на відстані не більше ніж 200 кроків від джерела сили.

На вас діє аура «Геном мангуста», спритність і швидкість збільшені на 20 відсотків від базових можливостей вашого тіла. Цей ефект поширюється на всіх членів загону, але не підсумовується з аналогічними ефектами інших учасників групи. Примітка: ви маєте перебувати на відстані не більше ніж 350 кроків від джерела сили.

Непогані бонуси, подумки зазначаю про себе.

Далі ми бігли, як очманілі. Попереду всіх, ледь торкаючись ногами землі, парила Алія. За нею, трохи відставши, мчали Мірг і Рааль, слідом, немов носоріг, топтав землю Ведмідь. Мені довелося замикати загін. Лише шостий ранг, у порівнянні з іншими, давався взнаки, швидкість і витривалість у моїх друзів були значно вищими.

Перетнулися з аймаларцями в місці, де стежка переходила в плато. Втікачі виглядали втомленими і виснаженими. По одному тільки їхньому зовнішньому вигляду було помітно, що вони побували в справжній м’ясорубці. Броня сильно пом’ята і пробита в багатьох місцях, навколо яких, усе в плямах засохлої крові.

Ми розминулися, не кажучи жодного слова, зараз не до ввічливості та дружніх привітань. Перші шарги були всього за тридцять кроків від нас.

Алія зупинилася, розкинула руки в сторони та почала їх підіймати, але з таким зусиллям, ніби до них були прив’язані пудові гирі. Перед самим носом шаргів з-під землі полізли півтораметрові валуни, повністю перегороджуючи стежку та збиваючи їх шалений натиск.

Військо свинорилих, що перетворилося на живий локомотив, не змогло вчасно загальмувати, і шарги, що бігли попереду, були розчавлені об каміння та скинуті вниз.

Але лавину переслідувачів цим трюком, звісно, було не зупинити. Свинорилі швидко пристосувалися і, попри свої масивні тіла, доволі жваво почали застрибувати на влаштовану Алією барикаду, а потім, практично не збавляючи темпу, впевнено стрибати по камінню, що виступило з-під землі. Перешкода мала довжину всього п’ятнадцять кроків, так що свинолюди могли цілком швидко її проскочити. Ось тільки дозволяти їм цього ніхто не збирався. Камені виявилися із сюрпризом і незабаром, то в одному місці, то в іншому, під ногами шаргів, несподівано почав з’являтися сірий серпанок. Ступаючи на нього нога шарга грузла, воїн втрачав хід і миттєво летів у прірву, скинутий сорильником, що біг позаду.

Мірг і Рааль дістали запозичені в бійців Фелмора луки, і почали випускати стріли одну за одною, проріджуючи потік свиномордих, а Ведмідь, вихопивши булаву й матеріалізувавши щит, вийшов уперед і став ще однією вагомою перепоною на шляху в лавини шаргів.

Алія не стала перевіряти мене на кмітливість:

— Тан, стоїмо трохи позаду Ведмедя і не даємо шаргам атакувати його, потрібно протриматися, лише кілька хвилин, цього буде достатньо, аби утікачі пройшли крізь браму й люди Фелмора встигли її зачинити. Назад будемо підійматися по мотузках.

Одразу після слів магеси Ведмідь застосував навичку й шарги, не звертаючи більше ні на кого уваги, немов збожеволілі камікадзе, спробували завалити його своїми тілами. Тепер я зрозумів, навіщо на його броні така кількість гострих шипів. Здоровань перетворився на своєрідну м’ясорубку, перемелюючи на фарш супротивників, які нанизуючись на шипи, верещали від люті та болю. Тих же, хто перескакував через нього й намагався атакувати Ведмедя зі спини або флангів, брали на себе ми з Алією.