Читати книгу - "Провалля 2, Євгеній Шульженко"

​Тільки зараз помітила, що шафа відсунута в сторону. Між стіною та гардеробом побачила тунель, з якого наче визирала моторошна густа темрява. «Ми йдемо в пекло?» - промайнуло в голові, від чого на обличчі зʼявилась божевільна посмішка.

​- Покажу тобі наш дім, - радісно мовив хлопець, - ось побачиш, тобі сподобається! Але обіцяй мені, що більше не тікатимеш, - помовчав, хмикнувши, - тепер ти цього просто не зможеш зробити. Вбивство людей у звичайному світі карається. Дуже суворо карається.

​Діана відчула як все тіло напружилось. Стисла руку Вʼячеслава та застогнала. Хлопець зреагував миттєво. Зупинився та обійняв дівчину. Підскочили й коти, що почали муркотіти та тертись її ніг. Лишилось лише мовчки стояти, заплющивши очі. Вона наче забула як щось відчувати. Крім липких лап страху та паніки, що затисли свої огидні пальці на її шиї.

​Тіло наповнилось силами. Зʼявилась енергія та легкість. Дихати стало приємніше та спокійніше. Погані думки, спогади та тривога відійшли в сторону. «Все буде добре!» - промайнуло в голові.

​Новим поглядом роздивилась себе в дзеркалі. Пружні груди, ледь помітний животик. Розвернулась та побачила підтягнуту попу. Всміхнулась та підморгнула своєму відображенню.

​Повернулась в кімнату та відчинила шафу. Знайшла чисту спідню білизну. «Ці трусики мають сподобатись Славі» - промайнуло в голові. Посмішка торкнулась обличчя. Швидко знайшла домашній одяг та скинула рушник на підлогу. Світлі фланелеві штани та темний бавовняний светр.

​Несподівано пролунав дзвінок. Діана ойкнула та швидко розчесала волосся. Підскочила до екрана, вмонтованого в стіну, та натиснула сенсорну кнопку для відповіді.

​- Ді, чому ти так довго? – почула роздратований голос Вʼячеслава, - ти вже давно мала прокинутись! Ти знаєш, як мене бісить твоя незграбність!

​- Знаю, коханий, - перепросила, соромʼязливо всміхнувшись, - мене знову дошкуляли кошмари.

​- Ти випила ліки? – запитав хлопець, - не забувай за них. Це потрібно тобі більше ніж повітря, яким ти дихаєш, - махнув рукою, подивившись в сторону, - це все лірика. Виходь, потрібна допомога.

​- Що сталось? – здивовано запитала, глянувши на екран, - прибули гості? Але я дивилась розклад. Сьогодні не мало нікого бути.

​- Так, ти маєш рацію, - погодився, махнувши головою, - незвані гості. Але вони тобі будуть до вподоби, - хитро всміхнувся та вимкнув звʼязок.