Читати книгу - "Рекурсія, Блейк Крауч"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Баррі повзе по розсипу своїх гільз сорокового калібру, хоче покликати Гелену, але її ім’я злітає з його губ нерозбірливим хрипом.
Він доповзає решту шляху до дверей лабораторії. Цілу хвилину намагається сфокусувати погляд. Гелена стоїть перед терміналом, пальці її літають по кількох клавіатурах і сенсорних панелях. Баррі немов збирає голос у кулак, щоб викрикнути її ім’я.
Гелена мигцем озирається на нього.
— Знаю, вам боляче. Вже недовго, я швидко.
— Що ви робите? — питає Баррі. Кожен наступний подих болючіший за попередній, кисню до мозку надходить чимраз менше.
— Я повертаюся у спогад про поріз, який зробила собі в номері.
— Чжи Ун і Сєрґєй уже мертві. — Баррі харкає кров’ю. — Просто… знищте все зараз.
— Ще є Слейд, — каже Гелена. — Якщо він втече, то зможе збудувати нове крісло. Треба, щоб ви охороняли вхід у лабораторію. Я знаю, вам боляче, ви зможете це зробити? Якщо він прийде, дайте знати.
Вона відходить від термінала, залазить на криволінійне крісло спогадів.
— Постараюся, — каже Баррі.
І він притискається головою до прохолодної підлоги.
— Наступного разу в нас усе вийде, — каже Гелена. Витягуючи руку, вона обережно знімає МЕГ-мікроскоп.
Поки вона застібає ремінь шолома на підборідді, Баррі з останніх сил витріщається на коридор, розуміючи, що, коли прийде Слейд, він не зможе його зупинити. Він навіть пістолет не має сил підняти.
Нарешті у свідомість Баррі просочуються хибні спогади про його смерть в останній реальності.
Двері ліфта тихо відчиняються при вході до пентхауса Слейда.
Слейд у своїй доглянутій вітальні, де повно вікон, стоїть, наставивши револьвер на кабіну ліфта.
Баррі думає: «Ах ти ж сука! Він знав».
Спалах світла без звуку.
І потому — ніщота.
У передсмертному тумані Баррі з останніх сил востаннє зазирає в лабораторію та бачить, як Гелена зриває светр, стягує джинси та залазить у деприваційну капсулу.
* * *
Баррі біжить коридором. З носа юшить кров, у голові гуде. Біль від пострілу в попередній реальності зник, і натомість з’явилися спогади з нової часолінії.
Він і Гелена вийшли з номера 825.
Вийшли з ліфта на сімнадцятому поверсі та рушили до лабораторії іншим шляхом, щоб захопити зненацька Чжи Уна та Слейда, коли ті вийдуть з ліфта.
Але замість цього наскочили на Серґея та змарнували цілу купу часу.
Тепер вони несуться до лабораторії.
Баррі витирає кров з носа та кліпає, намагаючись розігнати солону їдь поту.
Обігнувши ріг, вони швидко підходять до лабораторії. Гелена відчиняє двері пострілом із дробовика. Баррі вдирається перший.
Гримлять два постріли — кулі проносяться менш ніж за фут від голови. Баррі з подивом зазначає, що стріляв тип, якого він бачив, коли повернувся у спогад одинадцятирічної давності.
Маркус Слейд стоїть футів за двадцять, біля термінала, — біла майка, сірі шорти, ніби щойно з тренажерного залу. Темне, мокре від поту хвилясте волосся, закинуте назад.
В руках у нього револьвер із полірованої сталі, в очах — стовідсоткове впізнання Баррі.
Детектив всаджує кулю йому в праве плече.
Слейд задкує до панелей, випускає револьвер з рук та осідає на підлогу.
Гелена підлітає до капсули, щосили тягне донизу аварійний важіль.
Коли Баррі добігає до капсули, люк уже відчинено. Чжи Ун бовтається в солоній воді, щодуху намагаючись висмикнути катетер з лівого передпліччя.
Баррі вкладає «глок» у кобуру, витягує Чжи Уна з теплої води та жбурляє якомога далі.
Чжи Ун б’ється об підлогу і, не зводячи очей з Баррі та Гелени, стає навкарачки.
З його голого тіла на кахлі стікає вода. Футів за вісім від нього лежить револьвер Слейда. Чжи Ун кидається до нього, але Баррі готовий до цього.
Він стріляє у Чжи Уна, і майже одночасно з ним Гелена розряджає в того дробовик.
Сила пострілів відкидає чоловіка до стіни, з розпанаханих грудей витікає кров, а разом із нею — життя.
Баррі з пістолетом напоготові обережно рушає до пораненого.
Та, поки він підходить, Чжи Ун вже помирає — в осклілому погляді застигла порожнеча смерті.
Гелена
7 листопада 2018 року
Тримати Слейда на прицілі дробовика — найкраще відчуття Гелени в її розбитому на череп’я житті.
Вона засовує в кишеню руку, витягує флешку.
— Я зітру цей код до останнього рядочка. Тоді я демонтую крісло, мікроскоп…
— Гелено…
— Зараз я говорю! Після них — стимулятори. Все-все обладнання і все програмне забезпечення в цій будівлі. Зроблю так, ніби крісла не було ніколи.
Слейд спирається на підставку термінала, в очах біль.
— …скільки часу, еге ж?
— Для мене — тринадцять років, — каже Гелена. — А для вас?
Слейд неначе замислюється над її запитанням. Тим часом Баррі підходить до нього та ногою відкидає револьвер в інший кінець приміщення.
— Хто його знає? — озивається нарешті Слейд. — Коли ви розчинилися в повітрі, зникнувши з моєї платформи, — першокласна робота, до речі, я так і не зрозумів, як саме це вам вдалося, — у мене пішли роки на те, щоб наново створити крісло. Але відтоді я прожив стільки життів, що ви собі навіть уявити не можете.
— І чим же ви займалися в тих життях? — цікавиться Гелена.
— Здебільшого я просто тихо намагався розібратися, хто я, ким можу стати — в різних місцях і з різними людьми. Щоправда, деякі життя були… не дуже тихі. А в цій, останній часолінії з’ясувалося, що я більше не можу досягнути потрібної кількості синапсів, щоб записати власний спогад. Надто багато мандрів було в мене. Моя свідомість переповнена життями. Переповнена досвідом. І ось вона вже починає розсипатися. Цілих життєвих ліній я вже зовсім не згадаю, від них залишилися тільки уривчасті спогади. Готель — не перше, що я створив. Це лебедина пісня. Я збудував його, щоб інші мали змогу відчути міць того, що є (і назавжди залишиться) твоїм творінням.
Слейд робить натужний вдих і дивиться на Баррі, а Гелена відзначає подумки, що в його очах, навіть крізь явний біль, проступає непроста глибина людини, яка жила дуже довго.
— Гарний спосіб віддячити тому, хто повернув тобі рідну дочку, — докірливо говорить Слейд.
— Вона знову мертва, козел ти недороблений! Шок від спогаду про власну смерть, та ще й учорашня будівля — от вона й зірвалася.
— Мені шкода, що так сталося.
— Своїм кріслом ти тільки все руйнуєш.
— Угу, — киває Слейд, — попервах будь-який прогрес — це руйнування. Індустріальна доба принесла світу дві війни. А Homo sapiens витіснив неандертальця. Невже ти хочеш
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рекурсія, Блейк Крауч», після закриття браузера.