Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Аристотель не оминав й інших важливих сфер, як ми сказали би зараз, мета-економіку. Тобто те, що вважається «домостроєм», але при цьому відшуковує смисл і цілі (telos) цього прагнення.
Eudaimonia — щастя як наука
Аристотель запитує про те, що, мабуть, цікавить кожного: як жити щасливим життям? Що для людини означає жити так, щоб досягти того рівня життя, якого вона прагне? Питання щастя — eudaimonia — не лише теоретичне: «Таким чином, оскільки нинішні [наші] заняття не існують, як інші, задля споглядання (адже ми проводимо дослідження не для того, щоб зрозуміти, що таке доброчесність, а щоб стати чеснотливими (ауабоі)»[408]. Так само він починає і свою другу книгу про етику «Евдемова етика»: як прожити хороше життя, коли «щастя — водночас одна з найкрасивіших і найкращих речей у світі»[409], — як пише автор у першому абзаці книги. Наскільки сильно щасливе життя пов’язане з добром і як його досягнути («щастя як наука»)[410], ми побачимо далі.
По-перше, варто сказати, що Аристотель бачить приватне добро лише в контексті добра суспільства загалом. Крилатою стала його фраза, що «людина (за своєю природою) є істота політична»[411]. До того ж він наділяв суспільство не механістичним характером, як це пізніше утвердилося в економіці, а органічним: тобто одна частина не лише повністю втрачає будь-який смисл, а просто так не може жити[412]. Також люди не об’єднуються в суспільство тільки заради власної вигоди, але тому, що це закладено їхньою природою[413].
І при цьому корисність — дуже складна річ, яка нібито постійно змінюється. Однак лишається питання — що найбільше впливає на корисність. Аристотель сприймає корисність не як річ, що спочатку є, а потім її немає, а як стан, який людина може, але не повинна усвідомлювати. Він також помічає, що існує певна ієрархія корисності, тобто що ми не помічатимемо корисності від вищих потреб, доки не будуть задоволені основні (природні) потреби. Він також зауважує, що корисності витісняють одна одну, тобто діє певний crowding-out (ефект витіснення). «Задоволення від однієї діяльності перешкоджає іншим діяльностям. ...діяльність, що приносить більше задоволення, витісняє іншу ... так, скажімо, [глядачі] у театрі особливо старанно що-небудь гризуть, коли ті, що змагаються, погані»[414].
MaxU versus MaxG
Питання про те, чи робить людина все для того, щоб максимізувати корисність, насолоду, для Аристотеля було повністю іррелевантним. Адже насолода для нього всього лише «довершує діяльність», що він неодноразово повторює. «Питання про те, що в ім’я чого ми вибираємо: життя в ім’я задоволення або задоволення в ім’я життя, у цьому [дослідженні] можна поки що відкласти, — пише Аристотель. — Очевидно, що ці речі пов’язані між собою і не допускають розділення: справді, без діяльності не буває задоволення, а задоволення робить усяку діяльність довершеною»[415]. Проте поняття насолоди невідривно пов’язане з уявленнями про досконалість і добро: найбільшу насолоду дає найдосконаліша діяльність, насолода — це всього лиш винагорода, «це задоволення довершує діяльність»[416]. Тобто насолода — наче вишенька на торті досконалості та діяльності, що до неї наближає[417]. Вона — не сенс діяльності, а лише її побічний прояв. Сенс же будь-якої діяльності (telos) — це добро.
У сучасній економіці ми якось автоматично звикли до того, що людина діє відповідно до формули Махи, тобто максимізує свою корисність. На цю тему існують сотні й тисячі математичних вправ, у яких потрібно максимізувати корисність, оптимізувати корисність і через похідну знайти граничну корисність, або ж знайти відношення граничної корисності до граничної ціни, чи прибутку до витрат. І при цьому ми майже ніколи навіть не здогадуємося про величезну філософську й етичну бурю, яка розігрується під цією оболонкою. Саме уявлення про корисність як про добро (а отже, й ціль) стали основною причиною суперечок між епікурейцями та стоїками. Аристотель, як і Платон, більше схилявся до стоїків. Але при цьому Аристотелеві відомий і певний прообраз максималізаційного завдання. Тільки замість корисності він максимізує добро — МахО. Уже у першому реченні «Політики» він говорить:
Адже всі діють заради того, що вважається достойним життям, тож вочевидь усі об’єднання прямують (у своїй діяльності) до певного щастя[418].
Так само як і в першому реченні «Нікомахової етики»:
Вважається, що всяке мистецтво і всяке вчення, так само як дія і свідомий вибір, прагнуть до певного блага; тому вдало визначали благо як те, до чого все прагне[419].
У десятій книзі «Нікомахової етики» автор детальніше розбирає питання насолоди та пише у вступі: «Після цього належить так само розказати про задоволення. Вважається ж бо, що воно особливо тісно з’єдналося з нашим родом...». Так, це вже більше схоже на вступ до підручника економіки. Проте Аристотель продовжує: «Дійсно, одні визначають задоволення як властиве благо, інші ж, навпаки, як щось виключно погане... Боюся, однак, що таке міркування неправильне»[420].
Коли, наприклад, наприкінці «Нікомахової етики» він веде суперечку з гедоністом Еудоксом, який «вважав, що насолода — це добро, бо, мовляв, ми бачимо, що всі дії, нерозумні й розумні, спрямовуються саме на нього», він говорить йому: «Здається, що ці пояснення всього лиш демонструють, що насолода теж є добром, проте не більше, ніж будь-які інші його частини»[421]. Тобто Аристотель не заперечує, що насолода — це частина добра, проте насолода й добро — зовсім не одне й те саме, як стверджували гедоністи.
Зрештою, для нас, економістів, і досі лишається нез’ясованим питання, яке колись поставив Аристотель: «[Люди] вважають, що бути блаженним — це те саме, що добре жити, коли справи йдуть добре. Проте на запитання, що таке насолода людини, у чому її сутність, здебільшого не можуть відповісти, також різняться погляди з цього приводу в загалу та в освічених чоловіків»[422]. І
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи», після закриття браузера.