Читати книгу - "Коли сонце було богом"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Отже, Амон-Ра був спочатку тільки одним з багатьох місцевих богів і лише через кілька століть вийшов на перше місце в єгипетській релігії. Тому Аменхотеп IV прийшов до висновку, що Амон-Ра — узурпатор[38], а справжній бог — це Ра з Геліополіса, нащадками й представниками якого на землі були і є фараони.
Немає сумніву, що з’ясувати цей історичний і релігійний родовід молодому фараонові допомогли жерці з Геліополіса, які вели проти своїх суперників з Фів таємну боротьбу за відродження втрачених впливів. Але фараон побачив у всьому цьому слушну нагоду зламати могутність жерців Фів та їхніх аристократичних покровителів. Отже, дійшовши повноліття, він оголосив, що визнає старого бога сонця Ра.
З цього часу у молодого фараона настає період надзвичайно цікавого душевного розвитку. Те, що спочатку було чисто політичним задумом, незабаром набрало глибокого релігійного забарвлення. Аменхотеп поступово став творцем нової, реформованої релігії, яку він проповідував з пристрастю пророка. Доступ до фараона мали тільки його вірні учні, й тільки їм він довіряв найвищі посади в країні.
Кінець, кінцем навіть старий бог Ра мусив поступитися перед новою, вищою ідеєю абстрактного бога, якого фараон назвав Атоном, тобто «сонячним щитом». Символом того бога було зображення сонця з променями, що закінчувалися людськими руками. Але в ученні фараона Атон не належав до численної політеїстичної[39] плеяди божеств — це був єдиний у всесвіті бог, безтілесний і невидимий, творець сонця й першоджерело всього, що живе й росте на землі.
Доти в Єгипті уявляли богів як людські істоти, щоправда безсмертні, але не позбавлені всіх людських вад. То були скоріше сили, що викликали острах, мстиві й примхливі, які треба було ублажати кривавими офірами.
Небувала новизна вчення Аменхотепа IV полягала в тому, що Атон уже не мав цих земних властивостей, його вшановували як доброго й милосердного отця всіх людей, чию присутність треба шукати не в гуркоті бою і кривавих офірах, а в красі природи, серед квітів, дерев і птахів. Атон став «богом любові», яка породжує дитину і втішає її, щоб не плакала. «Я сповию обидві землі Єгипту своєю любов’ю», — сказано в одному хвалебному гімні. Це була релігія, перейнята радощами й любов’ю життя. Ті, хто визнавав її, не тремтіли, охоплені забобонним страхом, а з вдячністю співали, звертаючись до Атона: «Вся земля радіє тобі й святкує».
Релігійні обряди в храмах відзначалися простотою і скромністю. Вони полягали головним чином у тому, що віруючі співали гімни й складали офіри з квітів та овочів. Сповідники нового культу збиралися переважно вдосвіта й смерком, молячись до сходу й заходу Атона.
Викликає подив те, що Аменхотеп створив монотеїстичну релігію, не маючи жодного історичного взірця, на який він міг би спертися. В цьому він не тільки оригінальний релігійний мислитель, але й предтеча всіх пізніших творців монотеїстичних релігійних систем. Мойсей[40] твердить, що він навчався «мудрості Єгипту» в Геліополісі, але цілком можливо, що між іудейською релігією і культом Атона є певне споріднення, помітне, між іншим, в подібностях, на які ми надибуємо в одному з гімнів, присвячених Атону в Біблії.
Аменхотеп рішуче порвав з минулим, змінивши своє ім’я на Ехнатон, що означає «щит Атона». Водночас, бажаючи зовсім позбутися впливу жерців і перетворити Фіви на звичайне провінційне місто, він збудував собі нову пишну столицю в околиці нинішньої Тель-ельАмарни й назвав її «Містом сонячного обрію».
Ехнатон особисто поїхав туди в золотистій колісниці, що «сяє, мов сонце, коли воно сходить над обрієм і весь світ проймає своєю любов’ю». Поганяючи прудких коней, він галопом об’їхав ще голі поля й намітив межі своєї майбутньої столиці. То було місто, запроектоване з великим розмахом, повне палаців, храмів, адміністративних будинків, з багатьма вулицями й садами. Запис про заснування цього міста Ехнатон велів видовбати для нащадків на кількох сусідніх скелях.
Минуло два роки, й фараон перебрався до нової резиденції. Там він цілком віддався проповідуванню своєї релігії, а вільний час проводив у палаці в колі сім’ї та друзів або ж на полюванні. Єгиптологи припускають, що Ехнатон є автор більшості гімнів на честь Атона. Ось перші строфи однієї з цих натхненних поем:
О, яка чарівна мить, коли ти в небі сходиш,
Безсмертний боже наш, Атоне життєтворцю!
Ти тільки з’яви ш ся на яснім виднокрузі —
Все тоне у твоїй небаченій красі,
Бо сяєш ти над нами з висоти далекої
І землю — витвір свій — руками-променями пестиш.
О Ра, ти полонив усі народи світу
І міцно їх зв’язав любов’ю свого серця,
Для нас ти небожитель недосяжний,
А світло життєдайне на землю щедро ллєш.
І кожен день життя людей —
То слід ноги твоєї.
Коли надвечір ти спускаєшся край неба,
На Землю морок пада, і світло догоряє,
Люди, закутавшись із головою,
Мирно в оселях своїх засинають
І навіть не чують, коли поблизу
Злодії добро їхнє крадуть.
З лігва вилазять леви, гадюччя виповзає,
Темно стає, і німіє Земля,
Бо творець спочивати лягає.
Коли ж встаєш уранці рано
І світло нам несеш, Атоне,
Вмить злякано пітьма тікає
Перед твоїм лицем вогненним.
І краї обидва[41] наші
Збуджені, радо встають до життя;
Люди прокидаються з сну-забуття,
Умиваються всі, надівають вбрання
І з любов’ю у серці зводять руки до тебе,
А тоді беруться до щоденних справ.
Худоба йде на пасовиська,
Ніжно всміхаються трави й дерева,
Пташки щебечуть в кущах на болоті,
Крильцями тріпочуть, тебе прославляють;
Ягнята стрибають, неначе у танці,
Все, що має крила, в повітря злітає.
Твоє тепло, Атоне, всьому дає життя.
Пливуть човни по річці вниз і вгору,
І шляхи оживають, як твій промінь засяє,
Риби, взрівши тебе, над водою стрибають,
І море велике стає світле, мов небо.
Ехнатон дуже любив мистецтво й охоче підтримував молодих митців, яких звідусіль збирав до своєї нової столиці. Так само, як у релігії, в єгипетському мистецтві повіяли свіжі вітри. Основою нових течій була тут опозиція щодо фіванських жерців. Досі скульптура й малярство підлягали суворим законам церковного ритуалу, котрі дозволяли художникам зображати фараонів як застиглі постаті, сповнені божественної величі.
Молоді митці порвали з цією традицією, в їхніх творах відчувалося прагнення до правди та благородної простоти. Ехнатон підтримував нову, реалістичну течію в мистецтві й не забороняв художникам зображати
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли сонце було богом», після закриття браузера.