Читати книгу - "Коли сонце було богом"

Малюнки, які раніше були досить умовними, тепер набирають життєвих барв. Жоден з фараонів, які правили доти, не згодився б, щоб його зображали як звичайного смертного, без німба божественної величі. Ехнатон же зовсім не заперечував проти цього, у йоґЬ ставленні до мистецтва особливо яскраво виявляється глибочінь і сміливість революційних заходів. Найкраще свідчать про це фрески, які показують інтимне родинне життя фараона, його дружини й дочок. Ми бачимо тут, наприклад, як Ехнатон пестить і цілує в уста дружину, а біля його ніг граються маленькі дівчатка.

В скельних гробницях поблизу «Міста сонячного обрію» археологи знайшли на стінах чимало малюнків, що дають уявлення про спосіб життя царської родини.

На одній фресці художник намалював, як вводили в сан первосвященика нової релігії Меріра. Ми бачимо тут царя, його дружину Нефертіті й дочок; спершись на поруччя балкона, вони дивляться на людей, що зібралися біля палацу. Картина святкова, весела й дуже барвиста. На парапеті лежать подушки найрізноманітніших кольорів, а з колон палацу звисають, гойдаючись під подихом вітру, гірлянди квітів лотосу й різнобарвні стрічки. Двірцеві слуги тримають на довгих древках опахала із страусових пер, пофарбованих у пурпурний та блакитний кольори. Жрець стоїть навколішки, а цар витягнув руку й звертається до нього, даючи йому велику владу.

А ось інший малюнок — Ехнатон вирушає в храм сонця. Картина сповнена життя, руху й чарівності. Сонце хилиться до заходу; в його світлі фараон мчить у позолоченій колісниці вулицею міста, тримаючи в руці віжки й поганяючи батогом баских коней, прикрашених страусовими перами. Услід мчить на власній колісниці Цариця Нефертіті, а за нею ще багато повозів, на яких їдуть царські дочки й придворні сановники. Поряд з колісницями біжать солдати, озброєні щитами, списами, сокирами, луками й палицями. Поміж ними бачимо бородатих азіатів із Сірії, негрів з Нубії і довговолосих лівійців. Городяни вибігають з будинків, щоб подивитися на царський почет. Фараон саме під’їжджає до входу в храм. Його ждуть там, стоячи навколішках, жерці, дівчата весело танцюють, вибиваючи ритм на тамбуринах.

На третій фресці художник показав, що було далі. Тепер він вводить нас всередину храму. Ехнатон і Нефертіті стоять перед олтарем, на якому повно з горою овочів та квітів, і ллють на вогонь якусь рідину. Цар голий до пояса, на ньому тільки спідниця з тонкої тканини, яка м’якими складками спадає до ніг. З пояса звисають кругом широкі вогненно-пурпурові шарфи.

Цариця одягнена в біле вбрання з такої тонкої матерії, що крізь неї помітно контури її дівочого стану. В талії вона теж пов’язана пурпуровим шарфом, кінці якого спадають аж на підлогу. Вражає те, що ні фараон, ні його дружина зовсім не носять оздоб. Простота їхнього убрання, вільного й красивого, справляє надзвичайно приємне враження.

Дві царські доньки стоять позаду батьків і співають гімн богові сонця Атону, акомпануючи собі на невеличких струнних інструментах. Первосвященик Меpipa схилився перед фараоном у глибокому уклоні, а інші жерці запалюють пахуче кадило. Трохи далі стоять семеро невідомих музик — старі товсті чоловіки. Під акомпанемент семиструнних арф вони піснею славлять Атона.

У гробницях знайдено також ряд сімейних картин, з яких можна скласти уявлення не тільки про велику розкіш у царському палаці, але й про любов фараона до сім’ї.

Ось уся родина зібралася в дерев’яному павільйоні, дах якого підтримують різноколірні колони, повиті гірляндами з квіток лотосу й виноградної лози. Капітелі тих колон оздоблено горельєфами, на яких зображено квіти й забитих диких качок, підвішених за лапки.

Посеред павільйону стоїть група дівчат — вони грають якусь мелодію на арфах, лютнях і лірах. Цар зручно сидить на подушках стільця. Він стомлений і сумний; можливо, художник помітив його хворобу й відчув передчасну смерть фараона. Молодий монарх тримає у витягнутій руці келих, а жінка наливає вино з амфори. Три дочки оточують його з усіх боків; одна подає велику китицю квітів, друга підносить таріль із ласощами, а третя розважає батька розмовою.

Проте особливо виразні прояви перевороту в мистецтві ми бачимо в другій фресці з цього родинного циклу. Одна дочка фараона померла. Ехнатон велів поховати її в своїй гробниці й намалювати на стіні зворушливу сцену, яка б виражала біль і жалобу царської родини. Померла дівчинка лежить на похоронних, ношах, а навколо неї стоять батько, мати й дві сестрички. Особливо вражає постать Нефертіті: жінка тримає наймолодше дитя на руках, а на обличчі в неї вираз глибокого страждання. В єгипетському мистецтві доти не було нічого подібного до цього твору — тут уперше почуття божественної родини фараона виражено так по-людському, безпосередньо.

Боротьба Ехнатона з аристократією й кастою жерців стала з часом ще гострішою. Фараон усунув із свого оточення всіх колишніх вельмож і — як повідомляє в напису на своїй гробниці один сановник — добирав собі співробітників з-поміж вільних селян. Інший високий придворний чиновник так розповідає про себе: «Я був людиною низького походження з батька й матері, але цар поставив мене на ноги. Дозволив мені підніматися… Був я людиною без майна, а він у своїй щедрості дав мені щоденний прожиток, мені, хто мусив жебрати, щоб добути шмат хліба».

Опозиція можновладців і жерців підготувала замах на життя фараона. Ми знаємо про це з фрески й напису, знайденого в гробниці начальника поліції. На фресці зображено, як начальник поліції підводить до великого візира трьох спійманих змовників. У написі великий візир дякує Атонові за те, що допоміг викрити злочинців, і благословляє фарзона Ехнатона.

Доти фараон ставився до жерців обережно, дозволяв їм вільно виконувати культові обряди на честь традиційних богів. Але після викриття змови він став справжнім релігійним фанатиком. Він позачиняв храми, наказав зруйнувати статуї місцевих божків і особливо запекло винищував культ фіванського Амона. Він розсилав агентів, які видряпували ім’я того бога у храмах та гробницях, добиралися навіть до найдальших куточків пустелі й знищували його в написах, видовбаних на скелях. Вельможі мусили позмінювати свої прізвища, що були утворені від імені Амона.

Реформа фараона зводилася, власне, до боротьби за владу з вельможами й жерцями. Реформи Ехнатона не мали суспільного характеру й не давали широким народним масам ніякого політичного та економічного полегшення, тому в народі їх сприймали байдуже.

Але, почавши боротися з культом місцевих божків, Ехнатон натрапив