Читати книгу - "Сильмариліон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Поміж Дортоніоном і Тінистими Горами була вузька долина, прямовисні стіни якої поросли соснами; сама ж долина зеленіла, бо через неї текла Ріка Сіріон, несучи бистрі води до Белеріанду. Сіріоновим Проходом володів Фінрод, і на острові Тол-Сіріон посеред ріки він спорудив могутню сторожову вежу — Мінас-Тіріт; але після побудови Нарґотронда передав ту фортецю під нагляд братові своєму Ородрету.
Так-от, велична і прекрасна місцевість, звана Белеріандом, лежала обабіч могутньої, уславленої в піснях ріки Сіріон, що брала початок при Ейтель-Сіріоні, огинала край Ард-ґалену, перш ніж пірнути у прохід, і ставала все повноводнішою, живлячись од гірських струмків. Звідти вона долала сто тридцять ліг на південь, збираючи води чималої кількості приток, а потому шумливим потоком виливалася багатьма розташованими в піщаній дельті гирлами у Баларську Затоку. Праворуч, у Західному Белеріанді, з півночі на південь за течією Сіріону розкинувся між Сіріоном і Тейґліном Бретілський Ліс, а далі, між Тейґліном і Нароґом, — володіння Нарґотронда. Ріка Нароґ брала початок у водоспадах Івріну, в південній частині Дор-ломіну, і, пропливши якихось вісімдесят ліг, впадала в Сіріон у Нан-татрені, Вербовій Землі. На південь від Нан-татрену простяглися всипані розмаїтими квітами луки, де майже ніхто не жив, а віддалік, довкола гирла Сіріону, лежали болота й острівці очеретів, а ще піски дельти, де мешкали хіба що морські птахи.
Проте володіння Нарґотронда поширювалося також на захід од Нароґа до Ріки Неннінґ, яка досягала моря в Еґларесті; й Фінрод став верховним володарем усіх белеріандських ельфів, котрі жили між Сіріоном і морем, окрім ельфів Фаласу. Там мешкали ті синдари, котрі досі любили човни, й Кірдан Кораблебудівник був їхнім володарем; Фінрод і Кірдан були друзями та союзниками, і з допомогою нолдорів гавані Брітомбар та Еґларест було відбудовано заново. За їхніми величними стінами виросли прекрасні міста і порти з камінними причалами та пірсами. На мисі західніше від Еґлареста Фінрод звів вежу Барад-Німрас, аби стежити за західним морем, хоча, як виявилося, це було зайвим: Морґот жодного разу не намагався будувати кораблі чи вести війну з моря. Усі його поплічники уникали води, й тільки жорстка необхідність могла примусити їх наблизитися до моря. З допомогою ельфів із Гаваней декотрі нарґотрондці збудували нові човни, і випливли в море, і дослідили великий острів Балар, думаючи влаштувати там останній прихисток на випадок лиха; та їм не судилося коли-небудь жити там.
Отож, виявилося, що Фінрод володів найбільшою територією, хоча був наймолодшим серед нолдорських вельмож: Фінґолфіна, Фінґона та Маезроса. Проте верховним володарем усіх нолдорів вважався Фінґолфін, а з ним і Фінґон, незважаючи на те, що вони володарювали в невеличкій північній землі Гітлум; однак їхній народ був найвитриваліший і найвідважніший, його найбільше боялися орки та найдужче ненавидів Морґот.
По ліву руку від Сіріону лежав Східний Белеріанд; у найширшому місці протяжність його сягала ста ліг від Сіріону до Ґеліону на кордонах із Оссіріандом. Попервах між Сіріоном і Міндебом під шпилями Кріссаеґріму простягалася пустка Дімбару, пристанище орлів. Поміж Міндебом і верхніми водами Есґалдуіну лежала нічийна земля Нан-Дунґортеб; і край той був у полоні страху, бо з одного його боку сила Меліан заступала північне узграниччя Доріату, а з іншого з висоти Дортоніону стрімкими урвищами зривались Еред-Ґорґорот, Гори Жаху. Туди, як уже мовлено раніше, втекла від батогів балроґів Унґоліанта і мешкала там деякий час, заліплюючи ущелини своїм смертоносним мороком, отож, навіть після того, як вона зникла, в закутках тієї місцини скрадалися її гидкі виплоді, плетучи свої лихі сіті. Нечисленні водні потоки, які стікали з Еред-Ґорґороту, було забруднено, вони стали небезпечними для пиття, бо серця тих, хто куштував тієї води, сповнювалися тінями шаленства й відчаю. Усі живі істоти уникали тієї землі, а нолдори проходили через Нан-Дунґортеб лише в разі крайньої необхідності, та й то стежками, якнайближчими до кордонів Доріату і якнайдальшими від пагорбів, що їх населяли страховиська. Путь ту було прокладено ще в давнину, в час перед поверненням Морґота до Середзем’я; і той, хто мандрував цією дорогою, виходив східніше від Есґалдуіну, де у дні Облоги все ще стояв камінний міст Іант-Іаур. Потім проходив Дор-Діненом, Мовчазною Землею, і, перетнувши Ароссіах (це означає Броди Аросу), досягав північних кордонів Белеріанду, де мешкали сини Феанора.
Південніше лежали заповідні ліси Доріату, пристановище Тінґола, Таємничого Короля, в чиї володіння можна було потрапити лише з його волі. Північну — меншу — частину його володінь, Ліс Нелдорет, зі сходу та півдня обмежувала темна ріка Есґалдуін, яка в центрі краю завертала на захід; а поміж Аросом і Есґалдуіном росли густі й пишні ліси Регіону. На південному березі Есґалдуіну, де ріка повертала у бік Сіріону, були Печери Менеґрота; цілий Доріат лежав на схід од Сіріону, крім вузької околиці — лісистої місцини між злиттям Тейґліну та Сіріону й Сутінковими Озерами. Народ Доріату називав цей ліс Ніврім, Західне Узграниччя; там росли велетенські дуби, і його також оточував Пояс Меліан, так що певна частина Сіріону, який вона любила з пошани до Улмо, була цілковито під владою Тінґола.
На південному заході від Доріату, де Арос впадав у Сіріон, по обох берегах ріки простягалися великі стави та болота, які розбивала його течія та розпорошувала багатьма каналами. Край той називався Аелін-уіал, Сутінкові Озера, позаяк його огортала імла, а над ним нависали доріатські чари. Північна частина Белеріанду до цієї точки опускалась, а далі певний час ішла рівнинно, і потік Сіріону сповільнювався. Та південніше від Аелін-уіалу ландшафт несподівано й різко знижувався; нижні луки Сіріону були цим різким зниженням відділені від верхніх, і хто дивився з півдня на північ, бачив той переділ у вигляді нескінченного ланцюга пагорбів, які збігали від Еґларесту поза Нароґом на заході до Амон-Еребу на сході, де віддалік видніла ріка Ґеліон. Нароґ проривався крізь ці пагорби глибокою вузькою ущелиною, перетікав через пороги, та не мав водоспаду, а на його західному березі здіймалися величні вкриті лісом нагір’я Таур-ен-Фароту. На західному
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сильмариліон», після закриття браузера.