Читати книгу - "Над планетою — «Левіафан»"

— Та що ви кажете! — вигукує Віллі. — Я знаю, де пан інженер.

Маленькі стоптані черевички відриваються від великих казенних черевиків поштаря, хлопчик летить по вулиці. Поштар довго дивиться йому вслід, журливо киває головою. «Десь і йому пишуться листи, — думає він, беручись за кермо велосипеда. — Кожному з нас хтось пише хороші листи. Тільки не всі ми одержуємо їх».

А в цей час у домі Вальтера Кірхенбома гримить музика, сяють щедрі люстри, метушаться слуги. Розкішні різнокольорові машини одна за одною підкочують до широких сходів, і з них, мов з лялькових коконів, вилуплюються розфранчені дами, строгі, чопорні чоловіки, жевжикуваті молодики. Чи ж проста річ — з'явитися на бал до Вальтера Кірхенбома, показати себе в усьому блискові, засліпити інших своїми оздобами? Гості поважно, величаво, ніби піднімаючись до райських врат, сунуть широкими сходами в покої Вальтера Кірхенбома. Весь цвіт міста збирається сьогодні на приватну вечерю до його величності, президента славнозвісної авіаційної компанії, збирається для того, щоб зайвий раз засвідчити повагу своєму високому покровителю (несучи в душі притамовану заздрість!) і щоб помилуватися його чудовою гостею, про яку ось уже два дні точаться балачки в усіх сановних домах і ділових конторах.

Де вона? Де загадкова мулатка? Чому вона завітала саме в дім Вальтера Кірхенбома? Дивіться, дивіться, онде стоїть у холі поруч з тим самовдоволеним Густавом — русява, струнка, зовсім не схожа на африканку. Світова зірка, гордість Африки, донька президента Африканської федерації. В натовпі перешіптування, снуються останні відомості: Росана Подестра — по матері італійка, кінчала консерваторію в Римі, потім вчилася в Москві, в інституті журналістики, завоювала собі світову популярність виступами на захист чорного континенту, блискуча поетеса, оратор і громадський діяч.

— Ви чули? — зривається шепіт серед натовпу. — Приїхала в Європу організовувати громадську думку проти білих екстремістів.

— Смілива жінка.

— О, в неї лев'яче серце!

Дами з прихованою заздрістю дивляться на струнку, сліпучої вроди Росану Подестру; з показною недбалістю оцінюють її туалет, обмінюються між собою прискіпливими зауваженнями. Славнозвісна гостя мило посміхається до всіх, дарує кожному якесь привітне слово. Але видно, що вся її увага, вся її веселість і привітна поштивість — тільки маска, за якою ховається ледь стримуване нетерпіння.

І враз її обличчя просвітліло. Через хол до широких сходів крокує Пауль Ріхтер, стрункий, широкоплечий, з гордовитою поставою голови, з чорним гривастим чубом, що чітко відтіняє мармурову блідість його обличчя.

Всі присутні, ніби відчувши наближення кульмінаційного моменту, завмирають, навіть слуги ціпеніють з підносами й карафками в руках. Потвора розхристаної веселості, потвора сміху, дзвону, яскравого світла уважно стежить за кожним кроком молодого інженера. Чому Росана Подестра так вп'ялася в нього очима? Закохана чи просто давня знайома?

Співачка раптом робить крок уперед і весело — істинно весело! — простягує Ріхтерові обидві руки, увінчані дорогоцінними обручками. З відчутним італійським акцентом вона вітає молодого інженера:

— Здрастуйте, мій дорогий Паоло!

— Здрастуйте, Росано!

Чотири руки міцно сплелися в потискові, очі схрестили погляди.

Ні, ні, вони не закохані, вони просто знайомі. Тут щось інше, щось значніше в їхньому потискові рук, в отій напруженості їхніх поглядів. Так зустрічаються давні друзі, товариші по зброї, яким довелося не раз і не двічі випробувати свою вірність за найтяжчих умов. Але що так зріднило їх? Яка дружба єднає їхні долі?

Росана Подестра і Пауль Ріхтер! Загадкові постаті, непевні взаємини. Росана Подестра бере Пауля під лікоть, прямо-таки зависає на його міцній руці і веде сходами вгору, в банкетний зал. Густав, трохи невдоволений і ображений, масивно суне за ними.

Старий Кірхенбом, сухенький, зовсім зморщений і потемнілий, запрошує гостей частуватися всім, що стоїть на столах.

— Прошу підняти чарки, панове, — скрипить його кволий голосок, — за нашу дорогу гостю Росану Подестру. Вільна Африка простягує руку старенькій Європі. Прозіт, панове! Прозіт!

Десь з сусідньої кімнати через широко відчинені двері вливається урочиста ораторія Баха. Її виконує приватний оркестр Вальтера Кірхенбома, відомого мецената старовини. Музики, більше музики! Шуму й світла на честь прекрасної гості! Вальтер Кірхенбом піднімає маленький келишок і швидко осушує його до дна.

Росана Подестра просить уваги. Вона теж хоче сказати кілька слів до шановних гостей Вальтера Кірхенбома. Вона хоче, по-перше, розвіяти подив, який вона помітила на обличчях шановних паній і панів. В цьому домі вона зустріла свого старого знайомого й друга Пауля Ріхтера, з яким доля звела її два роки тому в Африці. Це — велика радість для неї і справжня винагорода за всі труднощі дороги. Вона знає Пауля Ріхтера як чудового товариша і надійного помічника в скруті. Вона знає, що на Пауля Ріхтера можна покластися в найтяжчу хвилину. Тож вона піднімає чарку за вірність і дружбу, за чесність і прямоту, за високі ідеали свободи й людського щастя.

В натовпі пронісся шепіт. Хтось пирснув у кулак, хтось кинув обурливу репліку. Надто вже широко замахнулася Росана Подестра. Таких тостів не чули ще стіни Вальтера Кірхенбома. За свободу, за щастя людей! Але ж і не випити теж незручно, теж нехороше.

Гості стоять з налитими чарками, нерішуче мнуться, позирають на всі боки. І раптом всі бачать, як старенький мільйонер, скинувшись жилавим тілом, наче бувалий, бойовий півень, бере з рук слуги наповнену чарку і високо здіймає її над головою.

— Чого ж ви ждете, панове? Вип'ємо за свободу. Вільний світ завжди був і залишиться прихильником найвищих ідеалів цивілізації. Прозіт, панове! Прозіт!

Одначе гості відчувають ледь приховане роздратування Кірхенбома. Він і п'є, і інших припрошує, і намагається піднести загальний настрій, та в поведінці його раз по раз проривається затамована досада. Очі його дедалі більше хмурніють, поблискують холодом.

Президента компанії дратує поведінка Ріхтера, цього бунтівливого, самозакоханого інженера, який почуває себе сьогодні справжнім іменинником. Ще б пак! Зустрів свою стару подругу. Молода красуня тільки й знає, що звертає на нього увагу, тільки й перемовляється з Ним, тільки й розпитує його про всілякі справи.

Ой,