Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

На час роботи комісії старший координатор регіону демонстративно полишив місто, але, повернувшись, він був на диво добре інформований про все, що ставалося.

— Легко відбулися, — коротко узагальнив містер Сатал, — мені казали, що вони мали прямий наказ зняти керівництво редстонського відділу, але бажаючих зайняти вашу посаду не знайшлося. Так що розглядайте це як заохочення. Над нами все ще висить Чорний Лицар, а на що він здатний, опинившись не при ділах, жоден емпат передбачати не береться

— Навряд чи він хоч щось утне, — замислено протягнув капітан, — у нього зараз нове джерело прибутків. Нащо йому ризикувати?

Чорний маг якось дуже недобро подивився на капітана, і Паровоз пошкодував, що на ньому немає костюму вищого захисту.

— Признавайся, стерво, хто це?

— Е-е… Один студент, здається. Попереджую, доказів у мене немає!

— Та і біс з ним! Але це точно?

Капітан знизав плечима:

— У нього нестандартний канал. Був упійманий на незаконній практиці. Три роки жив у гуртожитку, за півсотні в семестр, зараз винаймає навіть не кімнату — квартиру, а костюми в нього такі, що мені на будь-який з них працювати не менше місяця. Родом з Краухарда. На початку року купив у «Плаза» чорний мотоцикл.

Згадувати випадок з кристалом Паровоз не став, так само як і те, що почав наводити довідки лише після того, як побачив, на кого перетворився замурзаний хлопчисько, готовий ганяти домовиків за двадцять крон штука.

— М-м, — містер Сатал блаженно замружився. — Познайом!

— Для чого? — насторожився Паровоз.

— В очі хочу подивитися, — старший координатор пойорзав у кріслі. — Не розумієш, чи що? Це ж геній! Самородок! Сорок чотири епізоди без всякої страховки і жодної осічки. У нормальних магів такого не буває. Просто другий Тангор, розумієш!

— Тангор? — напружився капітан.

— Ну, так… Був такий координатор, років двадцять тому, нам на курсах всі мізки їм про… Гм… Теж десь тут служив.

Так ось чому ім’я студента здалося йому таким знайомим! Паровоз напружив пам’ять:

— Тодер Тангор?

— Точно. Звідки знаєш?

— Служили разом. Я тоді вже лейтенантом був.

До капітана Бера якось запізніло дійшло, що він майже вдвічі старший за свого енергійного начальника, а питання старшинства для чорних — слизька тема. Але пронесло.

Містер Сатал багатозначно підняв пальця:

— Теж геній був!

— Шкода, скінчив погано.

— Причому, через своїх, — лице координатора раптом стало жорстким. — Але зі мною такого не буде!

Капітан ввічливо промовчав. У кожного свої таргани в голові! Правда, хіба сам Бер не маячить змовами еліт? Всі вони з одної контори, а довга служби в НЗАМПІС давить на мозок.

— До речі, студента звати Тангор. Думаєте, родич?

— Всі Тангори — родичі. Але навряд чи близький, той координатор у Фінкауні жив.

Паровоз вдихнув… І видихнув — на те, щоби сказати координаторові про перезаписаний кристал, сміливості у нього не стало.

— Що? — підозрілого прищурився Сатал.

І після цього хтось скаже, що чорні зовсім не розуміються на людях!

— А вас все це не дивує? — випалив Паровоз перше, що прийшло йому на думку. — Я маю на увазі чистильники, ґоули, «сльози дракона» і все це — в одному місці після десяти років тиші? Майте на увазі, про вибрики Ґрокка не раз сигналізував, але реакції на них не було ні-я-ко-ї. Ніби так і треба. Та й пес з ним, з небіжчиком! У мене зараз всі камери «неформалами» забиті. І що характерно: половина з них — приїжджі. Жили собі жили, а рік тому чи коло того їм всім одночасно забагнулося їхати у Редстон. Просто фестиваль якийсь! Може, я афішу пропустив?

Старший координатор замислено нахмурився і склав руки хаткою:

— Є думка, — обережно почав він, — що частина подій, які тут зараз відбуваються, несе у собі сліди планування.

Та хто б сумнівався!

— Іноземці?

— Ні, свої.

— І що вони сподіваються з цього собі добути? — поцікавився капітан.

Містер Сатал знизав плечами:

— Владу. Гроші. Задоволення низьких інстинктів. Що ще можна добути, ловлячи рибу в каламутній воді? Не знаю, чи слідкуєте ви за політикою, — Паровоз розуміючи гмикнув, — але пропозиції «удосконалити» суспільний устрій Інгерніки поступають регулярно.

— І що, не можна дати цим розумакам по голові?

— На жаль, декларацією ідей і їх практичною реалізацією займаються різні люди, і доказати зв’язок між першими і другими нікому досі не вдалося. До того ж, спроби заборонити публічну дискусію стали б порушенням того самого устрою. Залишається займатися просвітою і припиняти конкретні спроби деструктивної діяльності.

Ніфіга собі «спроби»!

— А вам не здається, що давати їм пастися на волі якось… лячно?

— Ризиків не уникнути, але суспільство повинно доказувати свою історичну спроможність неперервно, хоче воно того чи не хоче.

Чорний говорив про проблему так, ніби читав з папірчика, спокійно і відсторонено. Напевне, так він її і сприймав. Паровоз був звичайною людиною і думати таким чином не вмів. Що робити дітям, життя яких спотворюють фанатики-батьки? Випадковим свідкам, які страждають безвинно? Скільки з сорока тисяч жителів Нінтарка дійсно самі хотіли брати участь в масштабному магічному експерименті?

Координатор помітив тінь на обличчі підлеглого і кивнув.

— Будуть жертви. Але бажання уникнути жертв будь-якою ціною — це те, що якраз і вирізняє наших противників. Який результат воно дає, ви знаєте. Від нас вимагають все зробити так, щоби списки тих, хто постраждає, обмежувалися групою ризику.

От тільки хто у неї увійде? Днями до Паровоза приїжджала чергова родичка, яка обіцяла влітку показати своїм діткам зоосад. Маленька племінниця (двоюрідна, а може і троюрідна, зі сторони чоловіка сестри матері), захлинаючись словами, розповідала дядькові, що в їх містечко взимку приїжджав Чорний Лицар, вигнав з ратуші привида і катав дітвору на мотоциклі (два рази навколо церкви). Капітан перевірив інцидент за офіційними зведеннями і зрозумів, що з цею своєю родичкою цілком би міг ніколи більше і не побачитися. І винен би в цьому був би Ґрокк, а через нього, опосередковано, — той, хто ретельно організовував хаос в редстонському óкрузі заради досягнення своїх брудних цілей. Тому, що би не казав чорний маг на предмет історичної необхідності, Паровоз сподівався знайти покидьків і знищити, незалежно від того, наскільки законно чи незаконно це буде виглядати збоку.

І бачить Бог, це сильно покращить суспільний устрій.