Читати книгу - "Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю"

Крім того, Бенхолд знає, як і я, силу бути вільною переслідувати кар’єрні цілі, «свободу не нести відповідальності за щоденні справи, бути матір’ю, якої не вистачає, бути одним із батьків, з ким весело, а не тим, хто відповідає за чищення зубів та дисципліну». Вона чесно визнає, що раніше думала, що «це через те, що вона народила, зв’язок з дітьми — це те, що навіть дуже відповідальному батькові не по силах». Зараз вона прийшла до висновку, що «відповідальність та час творять глибокий зв’язок з дитиною, а не гендер». Також вони з чоловіком «досягли більшої рівності, помінявшись гендерними ролями».

Я з усім погоджуюсь. До сих пір мені дуже важливо, щоб наші сини зверталися у певних питаннях до мене в першу чергу. Я відповідаю за емоційні проблеми та моральні дилеми. Моя особиста рівновага між змаганням та турботою полягала в тому, що я могла повернутися додому з Вашингтона й далі залишатися частиною життя своїх синів, знаючи, коли і як я можу допомогти. Це частина, яка робить мене цілісною, як і необхідність бути зі своїми батьками, братами-сестрами та близькими друзями.

У цілому мушу визнати: я буду їздити стільки, скільки цього вимагатиме моя кар’єра, у той час як Енді буде батьком, який залишиться вдома. Я пригадую собі, що мого батька часто не було поруч, коли я дорослішала, проте ми дуже близькі. Але також я кажу собі, що нашим синам пощастило мати близькі стосунки з обома нами і що я щаслива мати улюблені кар’єру та сім’ю.

Мій досвід та досвід Кетрін Бенхолд не слід сприймати за універсальну істину. Але бути потрібним — це універсальне бажання та традиційна монета, яку відшкодовують матері. Якщо ми визнає­мо, що компроміси необхідні для жінок, які хочуть досягти успіху в кар’єрі, маючи гроші та вибір, і дозволимо чоловікам бути рівноправними доглядальниками, а собі — рівноправними конкурентами, тоді слід бути дуже чесними щодо власних найглибших потреб та бажань. Одна річ — дозволити виконувати хатні обов’язки, зовсім інша — відмовитися бути центром всесвіту своїх дітей.

П’ятдесят відтінків збентеження

Незабаром після того, як вийшла моя стаття в Atlantic, я зустріла молоду жінку за межами студії CNN у Нью-Йорку, вона впізнала мене й подякувала за обговорення теми роботи та сім’ї. Ми коротко поговорили про необхідність мати рівного партнера, але потім вона зморщила носа на фразі «домашній чоловік, який готує». Її реакція на тривалу нерівність між чоловіками та жінками вразила до глибини серця. Жінка може перестати бути цінним працівником, але залишитися привабливим партнером. Для чоловіка ж це ризикований вибір. Хоча ми можемо бути більш відкритими, ніж раніше, до чоловіків, що сидять удома, все одно поки що немає пов­ного рівноправ’я. У 2010 році, коли Pew Research{271} запитав респондентів, чи важливо для чоловіка бути хорошим годувальником, 64 % жінок відповіли ствердно. Коли спитали це саме, але про жінок, лише 39 % жінок погодилося.

Молоді чоловіки гостро усвідомлюють різницю між тим, що багато жінок кажуть, чого хочуть, і тим, що обирають. У книжці «Кінець чоловіків» Ханна Росін процитувала 29-річного Девіда зі ступенем магістра, який висловився про ідею домашнього тата: «Так, він не дає мені спокою{272}. Немає значення, наскільки ми прогресивні (міські, освічені чоловіки, народжені після 1980), ми досі вважаємо, що він жалюгідно втрачає чоловічі риси. Я прогресивний та розумний, на ідеологічно-політичному рівні я вірю у такого чоловіка. Я хочу, щоб він існував. Просто сам не хочу ним бути».

Гай Рез, керівник TED Radio Hour, який не працює традиційно з понеділка по п’ятницю з дев’ятої до п’ятої, зазначає, що часто мами на ігровому майданчику, де він зазвичай єдиний чоловік серед мам та нянь, не дають йому й слова сказати. «Навіть у найбільш відкрито налаштованих середовищах{273} завжди присутні насмішки та жарти про “Містера маму”», — пише Рез.

Жінки визначають природу маскулінності так само, як й інші чоловіки. Якщо вони змінюватимуться, нам необхідно окреслити та прийняти образ чоловіка, який може піклуватися про дітей, менше від нас заробляти, мати власні ідеї щодо організації кухні, уроків та подорожей, а також залишатися сексуальним та привабливим як чоловік.

На даний момент, у кращому випадку, ми надсилаємо змішані повідомлення. Поки майже 3 мільйони осіб перейшли на сайт Atlantic, щоб прочитати всю або частину моєї статті, та понад 2 мільйони станом на березень 2015 року купили книжку «Включайся»{274}, понад 100 мільйонів читачів{275} придбали хоча б одну з трилогії «П’ятдесят відтінків сірого», вигадка про вродливого мільярдера, який займається всіма видами спорту без особливих зусиль та володіє будинками, літаками, автомобілями, повними шафами дорогого одягу, а також ігровою кімнатою, де він може домінувати над своїми подружками. Він піклується про все.

Сюжетна лінія цих книжок полягає в тому, що жінка, яка зреш­тою, стане його дружиною та матір’ю його дітей, відійде на другий план. Їй достатньо будувати скромну кар’єру, перетворюючи його пристрасть у любов, і переконуватися в тому, що він досить ексцентричний, але насправді не жорстокий. ЗМІ, звісно, вважає, що читачі трилогії та глядачі фільму — це в переважній більшості жінки, в житті яких немає чоловіків.

Як я розумію, усі ми — чоловіки й жінки — хочемо, щоб про нас піклувалися. Я завжди кажу, що найважче у материнстві — це момент, коли я хворію й нікому мені сказати, щоб я лишалася в ліжку, нікому прикласти холодну долоню до мого лоба. Я також, звичайно, люблю захисну сторону чоловіків у моєму житті й завжди готова дозволити їм узяти відповідальність. Але фантазія про чоловіка з грішми всього світу, який може вирішити будь-яку проблему й усе владнати, — лише фантазія.

Немає нічого дивного, що ми збентежені, як і багато чоловіків. Але ми хоча би чесно можемо це визнати. Коли ми кажемо, що потребуємо рівних партнерів удома й на роботі, багато з нас опираються очевидному: якщо переважна більшість чоловіків-керівників із сім’ями та дружинами чи партнерами, які роками проводять удома, доглядаючи за дітьми, або чия робоча гнучкість дозволяє їм бути ведучим батьком, то й жінки-керівники потребують того ж.

Ми теж хочемо будувати кар’єри. Ми хочемо мати сім’ї. Ми хочемо рівних (або навіть трохи кращих) партнерів