Читати книгу - "Коронована. Приречена на кохання, Віра Коваль"

- Так. Я рада, що ти це зрозумів.  Якщо ми вже тут, і я знову маю скрипку, то хотіла спробувати заграти знову.

- Мені піти?  - Артем стояв, чекаючи її відповіді, його погляд був серйозний і дещо нерішучий. Він не був певен, чи варто залишатися, чи краще піти.

- Це не обов'язково. - Еля взяла скрипку в руки, її погляд став зосередженим. Вона злегка розслабила плечі і, почувши перші звуки, відчула, як повертається втрачене.

Евеліна взяла з рук чоловіка футляр. Вона розкрила його і дістала звідти інструмент.

Артем не наважувався спостерігати за тим, як Евеліна налаштовувалась на гру. Він мовчки походжав пустищем і дивився на небо. Воно було вкрите зорями, що освітлювали нічне поле.

Евеліна затамувала подих. Міцно стиснула смичок. Заплющила очі...і торкнулася струн. Вона змогла. Вона це зробила.

Артем несподівано для себе обернувся. Він почув мелодію. Евеліна заграла. Весь світ зупинився, щоб прожити цю мить з нею. З ними. Артем стояв і слухав. Ніби зачарований. Вона грала. Грала як ніколи раніше. Еля відчувала як відроджувалася та світла частина її душі. Як все набувало кольору. Як туга щезала з її життя. Вона була в захваті від себе. Їй вдалося повернути собі життя. Колишнє життя. Себе колишню.

- Я змогла. Артеме, я змогла. - Прошепотіла вона, коли зупинилася.

- Я знав, що ти зможеш. Ти підкорила ще одну вершину. Ти довела, що можеш. Моя дружина може все. Графиня варта перемоги. - Загоровський впритул наблизився до  неї.

Вони торкнулися одне одного чолом.

- Якби не цей день, якби не ці емоції, якби не скрипка, якби не ти...- Евелі не втрималася і дозволила цьому статися.

Вона поцілувала його. Цей поцілунок був сповнений ніжності, щастя і... кохання.