Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

Артем ледь помітно всміхнувся.

— Я думаю, що ти стоїш тут, а не з Деймоном.

Аліса стиснула губи.

— Це нічого не означає.

Артем провів пальцями по її зап’ястю, змушуючи серце шалено забитися.

— Справді?

— Так.

— Тоді відійди.

Аліса не ворухнулася.

— Бачиш? — його голос звучав низько й небезпечно.

Її пальці ледь помітно здригнулися, коли він обережно, майже невагомо, торкнувся її підборіддя.

— Це не гра, Алісо, — сказав він.

— Доведи.

І Артем довів.

Його губи м’яко, але впевнено накрили її в поцілунку, який спочатку був повільним, ніби він давав їй шанс відштовхнути його. Але Аліса не відштовхнула.

Вона відповіла.

І саме в цю мить вона зрозуміла: усе змінилося.

Розділ 82

Аліса сиділа на краю ліжка, пильно дивлячись у вікно. За вікном темніло, і місяць повільно піднімався над горизонтом, відкидаючи холодне світло на її кімнату. Вона відчувала, як серце б’ється швидше, як і завжди, коли думки перехоплювали її. І сьогодні вони були особливо важкими.

Вчорашній вечір досі крутився у її голові. Те, що сталося між нею та Артемом, залишило гіркий осад. Вона не могла зрозуміти, чому так важко відпустити цей момент. Вона завжди тримала свої емоції під контролем, але з ним… усе було по-іншому. Чому? Чому його погляд, його слова не давали їй спокою?

Раптом телефон на тумбочці завібрував, і вона взяла його, не задумуючись. Це був повідомлення від Артема:

“Можемо поговорити? Вибач, якщо щось не так.”

Вона на секунду застигла. Його вибачення… це було як виклик. Як зазвичай, її маска ідеальної заучки почала відновлюватися, але сьогодні це було не так просто. Чи варто відповідати? Що сказати?

“Зустрінемось завтра після тренування. Я повинна зрозуміти, що відбувається.”

Відправивши відповідь, Аліса поклала телефон на місце і закрила очі. Вона не могла дати собі слабину. Не могла показати йому свої справжні почуття. Її маска була важливішою за все. Вона знову повинна була стати тією самою Алісою, яку всі знали — ідеальною, відстороненою, незворушною.

Але чи могла вона залишити цю маску на вічно?

Тим часом Артем, сидячи на лавці в роздягальні після тренування, переглядав її повідомлення. Його серце билося швидше, але він намагався не показувати своїх емоцій. Він знав, що це буде непросто. Відносини з Алісою завжди були на межі. Щоразу, коли здавалося, що вона наближається, вона відштовхувала його ще далі. І все ж він не міг відпустити.

Він натиснув на екран телефону і набрав текст:

“Ти не повинна боятися бути собою, Алісо. Я не хочу, щоб ти ховала свої емоції. Я готовий почути.”

Поставивши телефон, він глибоко зітхнув. Він знав, що, можливо, його слова не змінять нічого, але він не міг мовчати.

Коли на наступний день вони зустрілися після тренування, напруга між ними була майже невидимою, але відчутною. Аліса, знову в своїй масці, дивилася на Артема з піднятими бровами, але її очі не могли приховати нервового блиску.

“Ти щось хотів сказати?” — спитала вона, намагаючись тримати голос рівним.

Артем кивнув, не відводячи погляду.

“Так. Я хочу, щоб ти зрозуміла, що можеш бути собою. Ти не повинна бути ідеальною для всіх. Не для мене. Не для когось іншого.”

Аліса застигла. Її серце затрепетало, але вона швидко відновила свою звичну впевненість.

“Я не розумію, про що ти. Ми тут не для того, щоб говорити про такі речі.”

Але Артем не відступав. Він був рішучим.

“Ти розумієш, Алісо. І я не залишу тебе саму з цим.”

Вона зробила кілька кроків назад, намагаючись відновити відстань між ними. Але її серце не слухалося.

Розділ 83

Аліса не могла перестати думати про розмову з Артемом. Його слова все ще звучали в її голові, як дзвінки, яких вона не могла відключити. Вона знову намагалася повернутися до звичного ритму життя, до навчання, до бездоганної репутації, яку вона так старанно будувала. Але все, що вона хотіла, це втекти від цього почуття, яке росло в ній.

Цього разу вона навіть не дочекалася завершення уроків, а вирушила на хокейне поле, знаючи, що Артем буде там. Їй потрібно було поговорити з ним, але чи була вона готова до цього?

Вона присіла на трибуну і почала спостерігати за його тренуванням. Його рухи були впевненими, майже бездоганними. І хоча вона намагалася залишити свої емоції осторонь, щось у її серці змушувало її відчувати, як земля під ногами починає хитатися.

Коли тренування закінчилося, Артем підійшов до неї, витираючи піт з лоба.

— Ти тут? — його голос був спокійний, але він помітив, як Аліса дивиться на нього з цікавістю та напругою.

Аліса подивилася на нього, не знаючи, з чого почати.

— Я подумала… що, можливо, нам треба поговорити, — нарешті сказала вона, хоча її голос був м’яким, а очі уникають прямого погляду.

Артем нахилився до неї, спостерігаючи за її виразом обличчя. Він знав, що за цією холодною оболонкою ховається багато складних емоцій, але чи готова вона це визнати?

— Що тебе турбує, Алісо? — спитав він.

Вона зітхнула, втрачаючи трохи з себе ідеальну маску.

— Ти кажеш, що я повинна бути собою… Але що це насправді означає? Я навіть не знаю, хто я без цієї маски. Я ніколи не дозволяла собі бути іншою. А зараз, коли ти говориш такі речі, я боюся, що втратлю контроль над собою.

Артем уважно слухав її. Він відчував її страх, хоча і не міг його повністю зрозуміти.

— І ти не повинна все контролювати, Алісо. Ти можеш бути справжньою, навіть якщо це здається тобі страшним. Я готовий бути поруч, щоб допомогти.

Вона подивилася на нього, ніби вперше помітила те, що він справді намагається зрозуміти її.

— Я боюся, що це може змінити все між нами, — зізналася вона, її голос був тихим, але в ньому звучала невидана для нього уразливість.

— Може, це і є необхідна зміна, — відповів Артем, не відводячи погляду. — Між нами вже є багато невідомого. Але я готовий йти цим шляхом. Поки ти поруч.