Читати книгу - "Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію"

— ось що мав би подумати роботодавець, отримавши від одного з працівників повідомлення про стихійне лихо, в такому випадку ти, ледве відчувши ознаки того, що насувається гроза, біжиш відразу на пошту, відправляєш телеграму, і все в порядку — люди вже знають, що, прийнявши сигнал біди, вони повинні ставитися до тебе з розумінням, поки надзвичайний стан не буде скасований, а ти отримуєш можливість цілком присвятити себе боротьбі зі стихією, замість того щоб пояснювати всім друзям і знайомим, що в тебе зараз надзвичайні обставини і в чому вони полягають. Треба, щоб це увійшло в звичку, і формувати її слід вже у початковій школі; ці правила мають увійти в плоть і кров, щоб кожен реагував безпомилково, як при пожежній тривозі, навчання потрібно проводити так, як проводиться підготовка до параду 17 травня, коли ми ходимо строєм по шкільному подвір’ю, щоб шістсот дітлахів змогли потім пройти вулицею красивою шеренгою; ми ж заздалегідь знаємо, як треба поводитися при пожежі, і знаємо, як треба промарширувати вулицею 17 травня, та не знаємо, що треба робити, коли розбушується водна стихія, ми не підготовлені належним чином, хоча повінь може нахлинути в будь-який момент, а тим часом у світі повним-повнісінько води, вода — найпоширеніша рідина, і ймовірність того, що нас заллє, значно вища, ніж вірогідність пожежі або ймовірність того, що завтра настане 17 травня. Дикість якась, що на пошті не тримають готових формулярів для повідомлень про повені! Ну й до біса її, цю пошту!

Послухай, що там у тебе з водою? — питає мене Сестра. — У тебе обличчя побіліло, каже вона, що ти таке бурмочеш про воду і про пошту, посилаєш пошту до біса, що це з тобою? Ти сама почала, кажу я, ми тут сиділи, відпочивали, все було, здається, так славно, я навіть відчув, що починаю набувати спортивну форму, раз вряди-годи у мене з’явилося відчуття фізичного здоров’я, якщо розуміти слово «здоров’я» у відносному сенсі. І тут ти раптом заговорила про море, про те, що вода доходила до того місця, де ми зараз сидимо, що вода навіть покривала це місце. Це ж лишень уявити собі! Мені було дуже добре, поки ти не перейшла всі межі, почавши говорити про обточені водою камені; це на сімсотметровій-то висоті; і тут воно і найшло: вода піднялася, і треба було бігти на пошту, відправляти телеграму з попередженням про повінь, а на пошті немає таких формулярів, і тому я чортихався; та якби вони були, я б кинувся в найближче поштове відділення, адже вода знову піднімається, як у моїх снах, а я цього не хочу, я хочу, щоб усе було спокійно, нехай краще буде нудьга; як на мене — хай уже буде повне затишшя і застій; але це не поєднується з водою або з прибережними скелями, це поєднується тільки з чимось масивним, стійким і нерухомим, як гори, як ця гора, на якій ми сидимо. Гори й справді масивні, та не такі вже стійкі й нерухомі, каже Сестра, це помилкове уявлення, а вода зовсім не є небезпечною, вода — це два атоми водню й один атом кисню, от і все, і тут немає ніякого прихованого змісту, вони просто існують, вони не означають небезпеки, радше вже вони означають життя, тобто якщо вони щось і значать, це може бути тільки життя, бо нам не відома жодна форма життя, яка так чи інакше не була б пов’язана з водою; а тобі пора перестати думати про воду, каже Сестра. Є багато інших речей, про які можна думати. Та не від нас залежить, про що ми думаємо, кажу я, це виходить само собою, без мого відома, за мене вирішує мій мозок, він тут начальник або, вірніше, замначальника; головний начальник — вода, а мозок — замначальника, а я тут узагалі, можна сказати, ніхто, я ж не мозок, мозок сам по собі; цілком ймовірно, що у мене в мозку щось не так, дуже схоже, що якісь зв’язки з підкіркою заблоковані або зовсім відрізані, тому емоції нормальним чином не реєструються, та для цього існують же й інші способи; ти не думай, я не страждаю емоційною тупістю, у мене сигнали проходять через обхідні шляхи, тільки для цього потрібно більше часу; ось зараз, наприклад, я сприйняв, що ти проявляєш турботу, саме тут і зараз ти активно цікавишся моєю дурною головою і моїми безглуздими думками, а це вже турбота, і я її сприймаю, хоча, можливо, цей сигнал доходить до мене не через звичайні нейронні зв’язки; але ж мій випадок не найгірший, буває і набагато гірше; наприклад, я читав про синдром Фреголі, при якому хворі сприймають абсолютно чужих людей як своїх найкращих друзів, і відчуття впізнавання вони переживають з такою переконливістю, що їм легше сприйняти чужу людину за перевдягненого знайомого, аніж повірити в свою помилку; певно, це дуже погано для них, думаю я, але я-то, слава Богу, цим не страждаю; зате у мене дійсно є проблеми з водою, це я й не думаю заперечувати, і, чесно кажучи, я не знаю, що мені з цим робити, бо вода може застати мене зненацька в будь-який момент, от як тоді, коли ти заговорила про обточені водою прибережні скелі; в ту хвилину я відразу уявив собі, як вода піднімається в центрі міста, як вона повільно заливає площу Ратуші, і всі магазини і вуличні кафе на Акер Брюгге почали швидко, немов у кошмарному сні, занурюватися у воду, вода заповнила «Макдональдс», на що, до речі, було одне задоволення подивитися, бо мені, наприклад, не шкода «Макдональдса» — бодай би він провалився під три чорти, але от з рештою справа була гіршою, бо куди ж подінуться люди, якщо їхні робочі місця і будинки опиняться під водою, як у Китаї, який ставить рекорди із затоплення, в Китаї просто обожнюють затопляти долини, і дороги, і міста, тепер от вони, прости Господи, будують найбільшу в світі греблю, і мільйони людей повинні будуть переселятися, якщо не хочуть потонути, їм доведеться розсилати повідомлення про зміну місця проживання або про те, що вони терплять стихійне лихо — одне з двох, тому не здумайте говорити, що вода не несе змін, вона змінює ландшафти і людей, ніщо не приносить стільки змін, як вода, і для тих, хто любить зміни, вода — найкраще, що може бути на світі, але для багатьох інших, скажімо для мене (за прикладом тут далеко