Читати книгу - "Пес Баскервілів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли постала ця ідея, він почав дуже обережно здійснювати її. Звичайна людина задовольнилася б просто лютим псом. А бажання надати йому вигляду диявольської істоти було проблиском генія з його боку. Він купив пса в Лондоні у Рос і Манґлс. Це був найсильніший і найлютіший з усіх псів. Він привіз його по північній лінії і зробив з ним велику подорож пішки по болоті, щоб привести його додому непомітно. У своїм полюванні на метеликів він уже навчився проходити Ґрімпенську трясовину і знайшов надійне місце, де сховати свого пса. Тут він його посадив на ланцюг і чекав зручного випадку.
— Але час минав, а випадку не траплялось. Старого не можна було виманити в ночі за межі його володінь. Кілька разів Стейплтон підстерігав його в засідці разом зі своїм псом, але без усяких наслідків. Під час цих шукань його — або, певніш, його спільника — бачили селяни, внаслідок чого легенда про диявольського пса набула нового підтвердження. Він сподівався, що жінка його заманить сер Чарлза в пастку, але тут вона несподівано виявила незалежність. Вона не могла погодитись втягти старого в сентиментальну приязнь з тим, щоб віддати його ворогові. Ні погрози, ні бійка не могли її примусити. Вона не хотіла втручатися, і Стейплтон тимчасово опинився в безвиході.
— Він знайшов раду в тому, що сер Чарлз, мавши приязнь до нього, зробив його посередником в допомозі, яку давав бідолашній Лаурі Лайонз. Видаючи себе за нежонатого, Стейплтон набув великого впливу на неї і дав їй зрозуміти, що коли вона одержить розлуку від чоловіка, то вжениться на ній. Раптом виявилось, що його пляни слід негайно виконати, бо він довідався, що сер Чарлз, за порадою лікаря Мортімера, мусив був покинути Баскервіль Гол. Йому доводилось не гаяти й хвилини, інакше жертва могла опинитися поза його владою. Тому він примусив Лауру Лайонз, щоб вона написала листа, в якому благала б старого дати їй можливість поговорити з ним увечері перед своїм від’їздом до Лондону. Потім за якоюсь причіпкою він відмовив її іти на побачення і в такий спосіб добився випадку, на який чекав.
— Вернувшись увечері з Кум Трейсі, він мав ще час дістати свого пса, намазати його своєю пекельною сумішшю і привести його до фіртки, де, як він знав, старий чекатиме. Пес, нацькований своїм господарем, перескочив через фіртку і гнався за сер Чарлзом, що, кричачи, біг униз по алеї. І справді, страшне, мабуть, було видовище, коли в похмурому тунелі величезна чорна тварина з вогняною пащею і палючими очима, плигала за своею жертвою. Старий упав мертвим в кінці алеї, бо серце від жаху розірвалось. Собака біг по зарослій травою смузі, а Баскервіль — по стежці, тому й видно було тільки сліди людських ніг. Мабуть, пес підійшов до лежачого, понюхав його і, впевнившись, що той мертвий, вернувся назад. Тоді він і залишив сліди своїх лап, помічені лікарем Мортімером. Собаку було відкликано і поспішно відведено в його лігво в центрі Ґрімпенської трясовини. В такий спосіб постала таємниця, над якою влада ламала голову. Ця таємниця привела справу в сферу наших спостережень.
— От і все щодо смерті сер Чарлз Баскервіля. Ви помічаєте, якої тут ужито диявольської хитрості. Бо, справді, майже неможливо було почати справу проти дійсного убивці. Єдиним його співучасником була істота, яка не могла його викрити, і фантастичність, незрозумілість характеру цієї вигадки робили її ще надійнішою. Обидві жінки, замішані в цю справу, — Беріл Стейплтон і Лаура Лайонз — мали велику підозру на Стейплтона. Беріл Стейплтон знала, що він мав задум проти старого, і їй також було відоме існування пса. Лаура Лайонз не знала ні того, ні іншого, але на неї справила враження смерть, що трапилась якраз в час призначеного нею побачення, про яке відав тільки Стейплтон. Але обидві були під його впливом, і він не мав чого боятись. Першу половину його задачі було вдало виконано, але лишалося здійснити ще найтруднішу її частину.
— Можливо, що Стейплтон і не знав про існування спадкоємця в Канаді. В усякому разі, він дуже швидко довідався про нього від свого приятеля, лікаря Мортімера, який розказав йому всі подробиці, що стосувалися приїзду сер Генрі Баскервіля. Насамперед Стейплтонові спало на думку, що цього молодого канадця можна вбити в Лондоні, не давши йому зовсім змоги приїхати в Девоншір. Він не вірив своїй жінці від того часу, як вона відмовилась наставити пастку на старого, і разом з тим він боявся надовго лишити її саму, боячись втратити свій вплив на неї. От чому він узяв її з собою в Лондон. Я довідався, що вони спинились в готелі «Мексборо», що ввійшов до числа тих готелів, який відвідав мій агент, шукаючи доказів. Тут Стейплтон запер свою жінку, поки сам з приставною бородою стежив за лікарем Мортімером до Бейкер Стріт, потім до станції і до готелю Нортумберланд. Беріл Стейплтон збагнула дещо з його плянів: але вона так боялась, що не сміла написати сер Генрі, щоб попередити його про небезпеку. Якби лист потрапив у руки Стейплтона, то й вона могла б важити життям.
— Нарешті, як ми знаємо, вона вирізала з газети слова і склала листа, а для адреси вона підробила свою руку. Лист дійшов до Генрі, і він в такий спосіб одержав перше попередження про небезпеку.
— Для Стейплтона було дуже важливо добути яку — небудь частину одягу сер Генрі, щоб у разі, коли доведеться використати пса, він міг його пустити по сліду. З властивою йому швидкістю і сміливістю він зразу ж добився цього; і ми не можемо мати сумніву, що покоївку готелю було щедро підкуплено, коли вона допомогла йому здійснити його намір. Проте трапилось так, що перший добутий чобіт був новий, а отже, непридатний для наміченої мети. Він повернув його й одержав інший. Це був дуже повчальний інцидент, бо він конче довів мені, що ми маємо справу зі справжнім псом, бо жодне інше припущення не могло з’ясувати неодмінного бажання одержати саме старий, а не новий чобіт. Що безглуздіший і смішніший інцидент, то дбаліше треба його аналізувати,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пес Баскервілів», після закриття браузера.