Читати книгу - "Шалена"

якби була тут, на моєму похованні? Чи поводилася б вона стоїчно? Стримано? Розслаблено? Можливо, вона б істерично схлипувала й ридала. Навіть не уявляю. У мене немає взірця поведінки серед такого лайна. Усе, що я знаю, – це те, що, якби там лежала не вона, тоді це була б я. Я ніколи не дізнаюсь, як близько до цього я була. Невже Бет запросила мене сюди, щоб убити? Я хитаю головою. Ні.

Бет не могла так учинити. Нізащо, чорт забирай. Тоді, можливо, Амброджо. Зиркаю на нього, але він дивиться в телефон. Треба пильнувати. Мабуть, треба радіти, що я й досі тут.

Зітхаю з полегшенням, довго й глибоко, гашу недопалок і кидаю на землю. Амброджо, Ніно й Доменіко синхронно хрестяться. Так, ніби цей рух було поставлено й відрепетирувано, як рухи підтанцьовки на концерті Тейлор Свіфт. Я повторюю за ними.

Ми знову сідаємо в машину.

Я дивлюся на «Ледіматік» Бет – 13:42. Сподіваюся, ми швидко дістанемося додому. Я записалася до перукаря Бет і не хочу запізнитися.

Розділ двадцять другий

Таорміна, Сицилія

– Mamma mia[79], – у вас так швидко росте волосся. Ми висвітлювали його два тижні тому, і погляньте лишень на свої корені! Non ci credo…[80]

Перукарка, записана в телефоні Бет як «Крістіна волосся та краса», стоїть у мене за спиною та проводить пальцями по моєму волоссю.

Її підведені очі широко розплющені від подиву. Хитає своєю блискучою головою.

– Гммм, – кажу я, гортаючи італійський «Воґ». Оооо, як мені подобається ця сукня від Валентіно: гарна, струмливі брижі, виріз до сонячного сплетіння. Ідеально пасувала б до червоної доріжки. Може, купити її для побачень із Амброджо? У Бет є неймовірні туфлі «Джиммі Чу», які ідеально відповідають. Сходити на шопінг у Таорміні чи злітати на материк у Мілан? Як там називається та відома вулиця моди? Віа Монтенаполеоне? Закладаюсь, усі зірки літають туди…

– Ви приймали якісь добавки? Їли устриць? – питає Крістіна.

Я відводжу очі від розгорнутого на колінах журналу. Наші погляди зустрічаються в дзеркалі.

– Що? Ні, – кажу я.

– В устрицях купа цинку. Від цинку волосся добре росте.

Ну хто б міг подумати! У спермі теж багато цинку. Дивно, що вона не запитала мене, чи часто я роблю мінет.

– А що сталося з вашими накладними віями? Повідпадали?

– Ага, відпали. В басейні, – кажу я.

– Так швидко? Нічого. Наростимо нові…

Я роблю ковток прохолодного «Просекко» з туалетного столика – шампанське легке та фруктове. Смачнюще. Кидаю до рота суницю й починаю жувати. Айфон Бет лежить на столі. Я беру його й витріщаюся на екран. Я сумую за «Твіттером». Не можу повірити, що в Бет немає профілю. Чим вона займалася цілий день, якщо не твітила? Треба її зареєструвати. Тобто себе. Тобто її. Нема за що.

@ТейлорСвіфт Привіт, Тейлор. Я – Елізабет Карузо. Думаю, ви знаєте мою сестру, Алвіну. Хай там як, я просто хотіла привітатися. Твітнути. Закладаюся, Бет вона відповість. Мені вона ніколи не відповідала.

Крістіна розчісує мені пальцями волосся, масажує шкіру голови. Її акрилові нігті дряпають мій череп. Вона зачісує мені волосся назад, обгортає фольгою й висвітлює корені фарбою з перекисом водню. Пахне відбілювачем або «Туалетним каченям». На те, щоб помістити все волосся в срібні пакетики, в неї пішла година. За цей час Крістіна розповіла мені без купюр про те, як Джина розійшлася з Матео, про «випробний термін» її сина в дитячій футбольній команді, про весілля Стефанії, на якому Крістіна побувала минулого тижня. Вона не опустила жодної найнезначнішої подробиці драматичної історії її складних стосунків із новою морозильною камерою, здуття шлунку її чоловіка (ймовірно, в нього алергія на яйця) та вчорашньої серії «Комісара Монтальбано». Я киваю так, наче мені не байдуже. Напевне, за умовами задачі я маю бути знайома з усіма цими персонажами, як реальними, так і вигаданими.

Роздивляюся рубриковані оголошення на задній палітурці журналу. Прочитати я їх не можу, але можу подивитися картинки. Тут в Італії вони такі ж нікчемні, як і в Англії. Не можу сказати, що я сумую за своєю роботою. Насправді я зовсім не сумую за тим підвалом. Безсумнівно, я не сумую за Анґелою Меркель і сумніваюся, що вона з сумом згадує про мене.

– Вам потрібна воскова депіляція брів, – каже Крістіна. Якби не ботокс у її лобі, вона могла б насупитись. – А ще вам потрібен манікюр та педикюр. Можемо весь день тут провести…

Крістіна підсуває електричний нагрівач до моєї голови, щоб перекис швидше висвітлив мені волосся. Потім бере пилочку й підпилює нігті на руках і ногах. Вона фарбує їх, як завжди: французький манікюр на світло-рожевому тлі (мені більше подобається бордовий від Шанель, але це не дуже схоже на Бет). Наскільки зручніше, коли стиліст приходить до тебе, вам не здається? Вона відвертає кутик фольги, щоб перевірити фарбу, й потім знімає всі смужки одна за одною. Змиває фарбу душем над ванною. Вода тепла та приємна. Вона вкладає волосся великими хвилястими кучерями й переходить до мого обличчя.

Вона бере кілька десятків штучних вій і приклеює їх на мої. Так триває цілу вічність. Сподіваюся, Крістіна знає, що робить. Я не хочу втратити можливість розплющувати очі. Мені потрібно бачити. Вона намащує трохи розтопленого воску мені під брови. Швидким рухом вона відриває одну смужку, потім ще одну й ще одну. Я кричу! Гаряче! І збіса боляче!

Коли вона закінчує, ми дивимося в дзеркало.

– Подобається?

– Дуже.

Цвірінь. Цвірінь. Цвірінь.

Тейлор Свіфт відповіла на моє повідомлення.

@ЕлізабетКарузо. Привіт, Елізабет! Рада знайомству! Обіймашки-цьомики!

* * *

– Еміліє! Еміліє!

– Sì, signora?[81] – голос із віддаленого закутка вілли.

– Я йду з Ернесто по магазинах.

Амброджо десь зі своїми приятелями. Настав час для невеличкої покупкотерапії.

– Sì, signora, – каже Емілія.

– Повернусь о третій.

– Sì, signora. Ciao[82], signora.

– Ciao, – кажу я.

Мені подобається вимовляти «чао». Від цього я почуваюся крутою. Вони тут усі так говорять, тож це не виглядає екстравагантно. Чав, чав, чав.

Вкладаю Ерні у візочок «Сільвер крос балморал». Бет сказала, що герцогиня Кембриджська возить принцесу Шарлотту в такій самій.

– Поїхали на шопінг! – кажу я.

Ерні всміхається мені, задоволений, його великі широко розплющені блакитні очі виблискують захватом. Я куйовджу м’які золоті кучерики на його пухкенькій круглій голівці. Він хихоче, бризкає, слинявиться, плескає рученятами, наче піймане в клітку курча.