Читати книгу - "Янголи, що підкрадаються"

Це бажання було настільки гострим, що його грані різали й без того зранену душу. Дана кепкувала сама з себе — це не допомагало; вона й далі назбирувала відомості про Любомира. У частині пліток, чуток і фотографій досьє швидко поповнювалося, а в частині віршів за півроку не з’явилося жодної новини. З чим це було пов’язано, Дана не знала, однак вважала, що поет має право на відпочинок. Якби хто-небудь їй сказав, що для більшості піїтів відпочивати від поезії все одно, що від життя, вона, напевно, дуже здивувалася б. Та сказати їй це не було кому, і вона по пам’яті — а пам’ять Дана мала майже абсолютну — записала ще один вірш поетеси Сапфо — прямо на обкладинці теки з досьє: Не в силах ткати я — Серце болить, О рідна мамо! Жагою, мов вогнем, Мучить мене Кіприда ніжна.

Хто така Кіприда, Дана не уявляла — з давньогрецької міфології вона затямила лише про ахіллесову п’яту, і то завдяки поезії Любомира про Ахілла та сутінкові води Стікса. За що ця невідома мучила поетесу, і як це співвідносилося з її задекларованою ніжністю, Дана теж не знала, однак то було для неї несуттєвим. Ці шість рядків, коротких, як любовне зітхання, вхопили головне — те відчуття неспокою, збентеження, яке дедалі сильніше охоплювало дівчину, коли вона чула Любка, ніжилася в оксамитовій піні його голосу. Коли вона жила ним і розчинялася у ньому, дещо зміненому, але незмінно дорогому.

Ті загадкові зміни Дана помітила відразу, просто не могла витлумачити їх, дібрати їм правильну назву. Ні, у кришталі цього голосу не з’явилося жодної тріщинки, жодної щербинки, знайомі оксамитові нотки так само перетворювалися на рукавички й ніжно гладили Неждану по щоці, проте у ньому відчувалася нова глибина. Невимірна глибина, а в ній — прихований біль, цілі пласти туги, такої, від якої завмирало серце, схожої на її тугу, як рідна сестра. Спочатку Дана вирішила, що їй це тільки примарилося, бо першу передачу, де зауважила зміни, вона слухала наступного дня після похорону тітки Олени. Але потім була ще одна передача, а за нею ще одна, і ще, і Дана зрозуміла — їй не здалося. Все так і було. Її принц також носить ніж у серці. Вона прикладала максимум зусиль, проте так і не змогла дізнатися, у чому ж справа.

Колись, думаючи про пекло, Дана з великою самовпевненістю вважала, що такого місця немає ані в бутті земнім, ані в царстві небеснім. Особисто для неї пеклом здавалася неспроможність зануритись у солодкий світ математики, коли заманеться. І лише тепер вона зрозуміла, як жорстоко помилялася. Пекло — це не вигадка церковників і не брак можливості займатися улюбленою справою. Неволя — гірше геєни вогняної. А пекло скрізь, де дядя Вася.

Неждана з усіх сил намагалася якомога менше плутатись у нього під ногами, і, слід віддати йому належне, з того ранку він її майже не бив, якщо не рахувати кількох потиличників. Не було потреби. Ледь забачивши його, Дана сама починала п’ятий кут шукати. Вона робила все, що він наказував. Стала наймичкою у власному домі. Працювала стільки, що будь-яка Попелюшка порівняно з нею видалася б сибариткою. І старанно вдавала, що не розуміє, чому щоразу при погляді на неї у Василя масніють очі. Десь півроку він тримався, як і обіцяв. Обмежувався лише двозначними зауваженнями на кшталт: «Ростеш!» або «Ти у мене справжня наречена!» — від яких її то кидало в піт, то холодом обсипало. З горя вона навіть прочитала той роман, що лишився від тітки — «Наречену пірата». У ньому стверджувалося, що це перші ознаки пристрасті, і за це Дана спалила його в кухонній мийці.

Дядя Вася не витримав у жовтні — либонь, сталося сезонне загострення, і одного вечора під час прасування, коли Дана, схилившись над кухонним столом, старанно розгладжувала стрілки на бавовняній сорочці, став за її спиною, так, що вона і на сантиметр не змогла б відсунутись ані вперед, ані назад, і, охопивши руками її груди, зареготав:

— Ти диви, цицьки нарешті пробилися! Чому ліфчика не носиш?

Дана завмерла, міцніше стиснувши праску у вологій долоні. Дівчина розпашілася — чи то від пари, чи від брутального дотику, і вже думала, куди краще бити, щоб напевне, але Василь відійшов, зронивши недбало, як завжди робив, звертаючись до неї:

— Щоб за десять хвилин вечеря була готова.

Похапцем згортаючи білизну, Неждана розплакалась, а роблячи бутерброди, добряче врізала собі пальця. Вона була зовсім юною, недосвідченою, але дурною ніколи не була. Вечірній демарш дяді Васі міг означати тільки одне — початок активних бойових дій. І Дана не мала жодного уявлення, що їй робити, їй і на гадку не спадало поділитися з кимось своєю ганьбою. Вона пам’ятала перекривлену люттю морду Василя. «Я викину його з п’ятого поверху вниз головою». Дана знала, що він так і зробить.

Вночі, коли Василь відбув на свою тяжку й виснажливу роботу нічного сторожа гаражного кооперативу — доба через три, сто карбованців зарплати — Дана почала шукати у шафі бюстгальтер — тітчин, бо з того, що подарувала їй колись Олена, вона давно виросла, а просити гроші у дяді Васі не те, що не наважувалася — і думати про це не хотіла. Серед її приданого, як, кепкуючи над собою, Дана називала свої лахи, було двоє трусів, дві майки, одні теплі колготи, що складалися із зашитих нею дірок, один дитячий светр — він доходив їй до пупа, а рукави дотягувались ледве до ліктів, і