Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

в квітні 1920 р.» В ньому автор пише, що ініціятива до перевороту вийшла від 2-ої бриґади, що її провід «заступав становиска, що військово-політичний союз (з большевиками — Н. Г.) в обличчі монтування Західнім світом протикомуністичного спротиву та головно з уваги на ідеологічну настанову Українських Визвольних Змагань, являється найбільшою історичною помилкою, яку треба хоч би й ціною крови й життя перекреслити». А трохи далі: «При існуючім недовір'ї до нас зі сторони червоних, за фронтом наших бриґад були розташовані дві червоні армії, 12 і 14 та ще ударна червона кіннота Котовського, що була пострахом фронту. Від початку квітня 1920 р., тобто від моменту погодження у вузькому колі штабу 2 бриґ. про неминучість протибольшевицького повстання, заіснував ряд важливих фактів, що перерішили й прискорили переворот. На початку квітня до штабу 2 бриґади (до сотника Головінського) з'явилася жінка-кур'єр, що її імени не пам'ятаю, від полк. Удовиченка, командувача дивізії УНР. Ця дивізія була залучена до польської армії й готувалася разом з нею до наступу на Україну проти червоних. Цей кур'єр передав посередньою дорогою від Головного штабу УНР повідомлення для ЧУГА, що армії польська й українська розпочнуть наступ наприкінці квітня, з одночасним дорученням для ЧУГА не наступати під час цих дій проти поляків, а натомість пробиватися перед моментом наступу через повстанчі райони до армії генерала Омеляновича-Павленка, що діяв тоді в большевицькому запіллі в околицях Балти й Бершаді. Як другу можливість штаб УНР подавав — пробитися бриґадам ЧУГА безпосередньо для з'єднання з дивізією Удовиченка.

«Майже в тому самому часі, біля 10 квітня 2-гу бриґаду відвідав большевицький командувач 12 червоної армії Муралов (якій підлягала 2 бриґада) з розпорядженням від головного штабу червоної армії про зміну організації ЧУГА на фронті. Три бриґади ЧУГА будуть негайно поділені й долучені окремими малими відділами до червоних дивізій. Він лишив також наказ про негайну підготову до наміченої реорганізації фронту перед передбачуваним польським наступом.

Цей наказ, розрахований на нехибне знищення до решти Галицької армії, перерішив переворот. Частини 2-ої бриґади під ростучим тиском большевицької пропаґанди й при тероризуванні кожного національного вияву стрілецтва (прим., арешт духівника о. Чайківського) загрожували щораз дужче самочинним виступом проти червоних і вимагали протидії. В такій хвилині морального тиску й грізної ситуації штаб 2-ої бриґади рішився підняти повстання цілої ЧУГА, опрацював у постійній приявності в штабі червоного комісара Т. Ткалуна детальний наказ щодо протинаступу й розіслав його окремими довіреними старшинами-кур'єрами (пор. Макарушка) до постоїв обох бриґад: 1-ої й 3-ої, дня 23 квітня 1920 р. Одночасно повідомлено про наказ підняти повстання наші команди у Вінниці, а також вислано окремих кур'єрів для зв'язку з оперативними повстанськими загонами в районі Вінниці. Збройний переворот згідно з наказом розпочали 2 і 3 бриґади, тим часом 1 бриґада (к. УСС), від якої у нас була посвідка про одержання наказу, не взяла ніякої участи в повстанні й цим спричинила невдачу цілої акції. Пасивна поведінка 1 бриґади була тим рішальна, що ця бриґада була розташована на північному крилі ЧУГА й тим самим відкрила його під час пробоєвого наступу в напрямі на Вінницю. Неначе злою долею викликана атака червоної кінноти Котовського саме на ліве крило, а згодом на запілля 2 бриґади, що наступала, спричинила небувалу паніку, що її несила було стримати ніякою протидією. Друга бриґада у відступі подалася на Лятичів-Літин, а 3-я по завзятій боротьбі з полками 14 червоної армії, що мала й панцерники, теж заломилася.[53] На довершення нещасної долі польські полки саме в цей критичний момент почали наступ з району Лятичева і в цій ситуації неопанований відступ опинився в оточенні між двома вогнями.

Трагічний епілог цієї позитивно плянованої акції УГА для перекреслення в історії ненависної співпраці, з головним нашим ворогом — червоною Москвою, закінчився роззброєнням нашої армії поляками і слідом за тим інтернуванням решток героїчої Української Галицької Армії в польських таборах. Додати треба, що 1-й бриґаді, яка виждала на розвій польського наступу на Київ, удалося перебитися на захід і оминути інтернування».[54]

Мені невідомо, з яких мотивів 1 бриґада не приєдналася до акції проти большевиків, бо я тоді саме був у дорозі до Харкова, але твердження сотника Луцького вимагає малого спростовання: 1 бриґада відступила разом із червоними через Козятин і пізніше попала в польський полон. Про це буде ще мова.

Другий мемуарист, пор. Макарушка, надрукував у «Ділі» за 26 березня 1939 р. свій спогад і пише таке:

«Мені судилося їхати з усним наказом до 3 бриґади, що стояла тоді на фронті коло Бару. Тому хід подій мені відомий не з оповідання, а з власних переживань. Дня 21 квітня мене в приявності шефа штабу й начальника оперативного відділу поінформував тодішній командант бриґади Ю. Головінський, що запало рішення про переворот, повідомив мене про виїзд парляментарів до команди польської армії та до ставки Головного Отамана й доручив мені перевезти 3 бриґаді наказ: негайно виступити проти большевиків. На мій запит, чи команда бриґади має бодай якусь приблизну запоруку, що польська армія не потрактує нас як полонених, відповів мені кмдт бриґади, що ніякої запоруки з огляду на наглий час не можна покищо тепер дістати; однак для нього є поза всяким сумнівом, що польські політичні й військові чинники використають у позитивному напрямі це добровільне рішення галицьких озброєних частин, бо це рішення матиме для польської держави поважне військове й політичне значення. Адже ж годі припускати, щоби по зговоренні в засадничих справах між маршалом Пілсудським і Головним Отаманом Петлюрою не використано у спільній акції досвідчених галицьких частин. У тому глибокому переконанні, що не можуть заіснувати такі перешкоди, які унеможливили б галицьким частинам брати участь у складі армії УНР в поході на Київ, зробили галицькі бриґади в днях 23 і 24 квітня протибольшевицький переворот, створили в трьох місцевостях на просторі кількадесяти кілометрів большевицький фронт та ввійшли в контакт з